Максим Курочкин: «Неочевидные возможности драматургии»

Мне повезло увлечься драматургией, когда доминировало мнение: «современной драматургии нет». Пьесы писали отборные безумцы, которые не могли без этого. А сейчас видим расцвет и огромное количество новых интересных авторов. Уже никто, даже самый неадекватный критик не сможет сказать, что современной драматургии нет. Но безумцев стало меньше, как ни странно, тоскую по ним

Тамара Антропова: Про жизнь в театре и театр в жизни

Тамара Антропова в отличие от многих начинающих постановщиков берет в основу своей режиссуры не коммерческий, а сложный драматический материал, часто с философской основой. Ее работа «Меня нет…», созданная совместно с Анастасией Осмоловской,  — результат не только глубокого проникновения в сферу социальных и личностных отношений, но одновременно трогательное выражение любви к человеку.

Театр як соціальний проект

Німецька театральна компанія «Ріміні Протокол» працює в жанрі документального театру, створюючи вистави на межі мистецтва і соціальних досліджень, інформування і рольових ігор. Колектив, заснований Даніелем Ветцелем, Штефаном Кегі та Хельгард Хауг, видозмінив сам підхід до створення театру: авторів, акторів та режисерів в ньому більше немає, сценою виступає дійсність, актори і публіка часто — одні й ті самі люди. Персонажі з підмостків сцени розповідають справжні історії, реальні події перетворюються на вистави

Жива Нігерія

«В проекті „Бізнес ангели Лагосу“ ми зробили десять маленьких сцен, розташованих у різних місцях (на подвір’ї, у глядацькому залі, в барі, у технічних приміщеннях, на балконі),  — розповідає Даніель Ветцель, один із трьох учасників театральної групи „Ріміні Протокол“. — Відтак, 10 різних вистав відбуваються одночасно.

Хореограф Эдвард Клюг о хорошем балете и правильной музыке

Эдвард Клюг принадлежит к тому типу художников, которые чётко знают каким должно быть их творчество и поэтому не боятся идти вперёд. 16 лет назад, будучи премьером Словенского Национального театра в Мариборе и имея в запасе ещё достаточно времени для развития танцевальной карьеры, он решил, что быть танцовщиком для него уже недостаточно. Сегодня Эдвард Клюг является художественным руководителем Ballet Maribor, сотрудничает со знаменитой труппой Штутгартского Балета и нисколько не смущается соперничества с постановками Джона Ноймайера или Джерома Роббинса

Школа театру Андрія Мостренка

Я ніколи не думав про те, що моє майбутнє буде пов’язане з акторством. Хіба що у дитинстві мріяв бути клоуном, але то були дитячі фантазії… Хотів стати військовим… Був у армії: тричі стрибав з парашутом для того, щоб взяли в десант, але не склалося, і напевно, слава Богу. Півтора роки прослужив у Німеччині, а повернувшись на батьківщину, у Таллін, пішов на завод слюсарем

«ЁЛКИ — 7»

«Ёлки» в театре — это длительная пауза в репертуаре, которая начинается в День Святого Николая и длится вплоть до Старого Нового года. В это время театральные залы заполняются детской аудиторией, а сцены — Пиратами, Змеями Горынычами, Шоколадными Сырками и прочими персонажами. Для каждого актера «Елки» — это свой «праздник»: возможность пообщаться с детьми, заработать немного денег или сыграть неожиданный юмористический экспромт, пользуясь тем, что дети не искушены во взрослых шутках.

Євген Нищук. Монологи

Пригадую, що напередодні вступу мені казали, аби я в жодному разі не говорив, що десь займався. Моя професорка — Валентина Зимня (в майстерню якої я потрапив) пізніше згадувала, як на співбесіді я заявив, що ніде раніше не грав, і бігав у футбол з ранку до вечора… Мабуть, цим і підкорив комісію

Виталий Салий. Ярче солнца

Виталий Салий — раскрепощенный, светлый, обаятельный актер Театра на Левом берегу Днепра. Его рыжей улыбке, бесхитростной и по-детски простодушной, нельзя не ответить. В позитивных ролях («Чонкин», «Последний герой», «Будьте как дома») он — добр, ребячлив и светится, как самое настоящее солнце. Играя плохих парней, Виталий Салий достает своего нервного, дерзкого, истеричного, резкого двойника, который тоже чрезвычайно обаятелен, хоть и со знаком минус.

One woman show як румунська театральна альтернатива

Одного вечора мені пощастило опинитися в одній румунській забігайлівці, де на двометровій сцені обіцяли показати one-woman show. У цьому словосполученні не так насторожувало слово «шоу», що органічно вписувалося в навколишню атмосферу, як його «жіноча» якість. На моє здивування, на сцені замість очікуваної стриптизерки чи фокусниці з’явилася тендітна жіночка із хустинкою в руках, яка почала свій монолог.

Александр Кобзарь:

Я никогда не думал, что стану актером, в планах этого не было. Учился в школе в Нежине, общественно-культурные мероприятия меня никогда не прельщали. Собирался поступать в педагогический, но не вышло. А мой товарищ поступил в училище культуры (был такой эксперимент — в Нежине открыли актерский факультет) и, будучи там единственным парнем, звал меня к себе — так я определился туда вольным слушателем.

Крістіна Флутур про театр «Раду Станка»: Румунія

Сібіу — містечко в центральній Румунії, яке в 2007 стало культурною столицею Європи. У цьому містечку на 90000 мешканців діє один з найкращих театрів Румунії — театр «Раду Станка», який запрошує до співпраці відомих режисерів з усього світу та найкращих акторів Румунії. Тому не дивно, що навіть в будній день в його холах — натовп.

Портреты актеров Кабуки: Очерк о театре Кабуки и японской живописи Укие-э

Благодаря уникальной трехсотлетней изоляции Японии от внешнего мира в период правления сегуната Токугавы — период Эдо, формы и жанры искусств смогли сохраниться в своем изначальном виде, не претерпев никаких влияний извне. И аристократический театр Ноо, и низкий театральный жанр комедии Кеген, и некогда демократический театр Кабуки, и кукольный театр Дзерури (позже более известный как Бунрако) — все эти и другие на сегодняшний день традиционные театры Японии сохранили свою первозданную манеру исполнения.

Тамара Яценко: «Акторка не мусить бути пихатою»

Я ж кажу, що ходжу в Будинок ветеранів сцени для того, щоб звикнутися з цим, я давно вже зрозуміла, що рано чи пізно треба буде піти, і краще я піду сама, ніж мені будуть недвозначно натякати. Хоч як би я не любила роль Проні Прокопівни, але я залишила спектакль «За двома зайцями» сама, сама підготувала акторку на зміну, і пішла. Краще я піду в період слави, ніж мене будуть виганяти.

Киевские сказки: Игорь Рубашкин

В юности я ходил в свой родной Театр на Подоле, где практически вырос, воспринимая его как нечто родное, привычное: люди, грим, звукооператоры, цеха. Правда, остались только отрывочные воспоминания о постановках — яркие картинки, образы, эмоции, пестрые пятна. Помню, первые версии спектакля «Сон в летнюю ночь», когда артисты мне казались прекрасными как юные боги. Они играли на сцене в красных безумных одеждах. Часто ходил на детский спектакль «Белоснежка», где мама играла роль злой Королевы, но друзей водить на него не любил. Потому что она так хорошо играла плохую роль, что дети ее в тот момент не любили, и я тоже побаивался