|
|
 |
Театр «АХЕ» часто называют алхимическим, на сцене они творят чудеса с помощью хитроумных приспособлений, машин и агрегатов, все в их спектаклях кипит пудрой и дымом. Совмещая, как равноправные, два искусства — живописное и сценическое, они придерживаются невербального театра, или недраматического: одна безмолвная сцена, наполнена символами, загадками, сменяет другую. Они держутся внутренним сюжетом, похожи на поток сознания, взрывающийся и расцветающий дивными и страшными цветами.
|
 |
Cьогодні «Київська пектораль» фактично перетворилася на міжсобойчик, де освоюють бюджетні кошти, прикриваючись іменами членів експертної групи. Визначення лауреатів є абсолютно кулуарним рішенням Оргкомітету, який складається з чотирьох осіб: двох чиновників СТД та двох чиновників з Управління культури.
|
 |
Андрей Жолдак, потеряв три года назад пост руководителя Харьковского театра имени Тараса Шевченко, по сути, превратился в режиссера-гастролера. Его спектакли приглашают на престижные фестивали, он номинирован на премию «Театр Европы», второй год подряд включается в список тысячи самых влиятельных личностей (ха-ха!) России. Но самый известный в мире украинский режиссер мечтает ставить дома.
|
 |
Театр Курбаса з’явився в карнавальний час, у постмодерні 80-ті, з притаманною їм енергією руйнації. Це було напередодні кінця радянської епохи, коли країна розвалювалася, а ті хто її розвалювали були наділені шаленою енергією руйнацією. З цієї енергії наші вистави були неймовірно азартними, вибудованими на імпровізації, на шаленому драйві. Ми були молодими максималістами.Радянське керівництво спробувало нам завадити відкритися, але оскільки нічого антирадянського ми не робили, то по суті влада лише створила нам неабияку рекламу
|
 |
Враження акторів львівського театру ім. Леся Курбаса збирала Анна Слеш, розпитуючи гастролерів про найтепліші спогади, переживання, про них самих, про Київ і про київську публіку.
|
 |
«Если всерьез озабочен рождением спектакля, ты волей-неволей анализируешь пьесу или прозу, анализируешь материал жизни, и так или иначе пытаешься разгадать сверхзадачу автора. Но разгадать ее можешь только так, как ты сам ее понимаешь. Нет, наверное, таких режиссеров, которые сознательно берут пьесу с мыслью:» Дай-ка я ее переделаю!.. «Но вообще не самовыражаться невозможно! Можно сколько угодно объяснять Някрошюсу, что нужно ставить проще, он искренне не поймет, о чем речь»
|
 |
«Київська Пектораль» єдина театральна премія міста, яка відзначає найкращі роботи театрів, аткорів, режисерів, декораторів та ін. Але за час свого існування Премія себе дискретитувала, не в останню чергу тому що їй немає альтернативи і організатори разом з головним управлінням культури міста мають монополію на роздачу грошових заохочень. Навколо цієї Премії вибухало багато помітних і дрібних негараздів.
|
 |
У перші роки свого існування «Пектораль» дійсно була престижною фаховою премією. Але надалі вона почала втрачати свій авторитет серед театрального загалу. Якщо звернутися до архівів газетних, журнальних та електронних ЗМІ, неважко помітити тенденцію зростання критичних зауважень на адресу Премії.
|
 |
Один из признанных лидеров нового русского театра, он в начале 90-х последним покинул блиндаж легендарных экспериментальных Творческих мастерских в Москве. Говорят, когда изнуренные неустроенностью, нищетой и безвестностью мастерскую Клима оставили последние актеры, он продолжал выполнять ежедневные тренажи в одиночестве. Скорее всего, это миф. Показательный, однако.
|
 |
Одна из причин появления такой драматургии — невыносимая скука, царящая в сытых буржуазных европейских странах. Садомазохизм — последняя черта искренности и боли авторов, но одновременно и спасение для публики. Обеспеченный и благополучный зритель идет в театр за негативными эмоциями, которых не хватает ему в жизни. Благодаря театру, общество словно получает прививку от агрессии
|
|
«Чекаючи на Годо» 
Соломія Мельник 
Черновые, секретные эскизы 
Микола Хвильовий: Останній Романтик 