На пам’ять про Олександра Абдулова03 января 2008

Помер народний артист Росії Олександр Абдулов.

3 січня о 7:20 ранку.

Центр серцево-судинної хірургії імені Бакулєва.

Абдулову було 54.

Потрапивши в лікарню в серпні 2007 року з загостренням виразки шлунку, актор після операції поїхав в Ізраїль на консультацію. Медики знайшли у нього рак легень четвертої стадії. Хвороба вразила й інші внутрішні органи: печінку, підшлункову залозу, нирки. Четверта стадія раку вважається невиліковною, але існують новітні засоби, завдяки яким роками можна стримувати хворобу, а то й дати їй відсіч. Відома, наприклад, неймовірна перемога над раком латино-американського письменника Гарсіа Маркеса.

Не стало багатогранного життєрадісного актора.

Абдулов прожив чудове акторське життя, його ролям, кар’єрі, можна було і заздрили багато. Всі його ролі були «улюбленими» Абдулов прожив чудове акторське життя, його ролям, кар’єрі, можна було і заздрили багато. Всі його ролі були «улюбленими»

Олександр Абдулов народився 29 травня 1953 року в театральній родині в Тобольську, батько наполіг щоб син вступив до театрального училища ім. Щєпкіна, але то Олександру не вдалося. Через рік Абдулов вступив в ГІТІС на курс Раєвського. Закінчив навчання у 1975 році. Гру Абдулова на дипломному спектаклі відмітив Марк Захаров, головний режисер Лєнкома і запросив молодого актора в трупу.

Ролі Абдулова в Лєнкомі:

Лейтенант Плужников в спектаклі «У списках не значиться» Б. Васільєва,

Хоакін в «Зорі й смерті Хоакіна Мурьєти» Пабло Неруди,

Фернандо Лопес і Людина театру в «Юноні і Авось» лібретто А. Вознесенського

Микита в «Жорстоких іграх» А. Арбузова,

Верховенський в «Диктатурі совісті» М. Шатрова,

Олексій Іванович в «Варварі й єритикові» за Ф.М. Достоєвським,

Трубецький в «Школі для емігрантів» Д. Ліпскєрова,

Менахем Мендл в «Поминальній молитві» Горіна за Шолом-Алейхемом,

Макмерфі в «Затемненні» за Кеном Кізі

Абдулов в ролі Макмерфі в спектаклі «Затемнення» за романом Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі» Абдулов в ролі Макмерфі в спектаклі «Затемнення» за романом Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі»

За роль Олексія Івановича був нагороджений премією «Фонда Станіславського» і «Кришталевим Турнадотом». У кіно актор дебютував ще в 1974 в ролі десантника Козлова в фільмі Михайла Пташука «Про Вітю, про Машу і морську піхоту». Але справжнє кіно-визнання прийшло чотири роки по тому, за роль Ведмедя в фільмі Марка Захарова «Звичайне диво» за однойменною п’єсою Євгенія Шварца. Абдулов за час акторської кіно-кар’єри знявся більше ніж у 120 фільмах. Його дивакуватого Мюнхаузена з «Той самий Мюнхаузен», Мітю з «Коханими не розлучайтеся», ліричного Івана з новорічного казкового фільму «Чародії» (пізніше розтягнутого на цитати), любив весь колишній Радянський Союз. В грудні 2007 президент Росіі Володимир Путін вручив Олександру Абдулову орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня.

Протягом своєї боротьби з хворобою Абдулову йшли листи підтримки з усієї Росії.

5 січня в 10:30 у приміщенні театру Лєнком пройде відкрита панахида за актором, де кожен шанувальник його таланту зможе попрощатися з актором. Того ж дня за словами замдиректора театру Сергія Вольтера, Абдулова поховають на Ваганьковському кладовищі в Москві.

В лютому 2008 року Абдулов збирався повернутися на сцену Лєнкома, аби зіграти Кочкарьова в спектаклі «Женітьба» .

По гарячим слідам втрати:

«Я не ожидал. Я позавчера с ним говорил по телефону. Он сражался до самого последнего конца. Он был человек мужественный, незабываемый в истории нашего театра», — Марк Захаров, художественный руокводитель Ленкома

«Он бессмертие себе обеспечил, он так много наснялся и в таких хороших фильмах, что на наш век его хватит», — режиссер Станислав Говорухин.

«Его уход — это жестокий удар, кровоточащая рана для всех нас. Он был сердцем театра, как теперь Ленком будет жить без сердца?», — народная артистка России Инна Чурикова.

«Он ушел, когда в его личной жизни все было так хорошо — рядом любимая женщина, родился ребенок. Он как-то сказал мне, что впервые скучает по дому», — Инна Чурикова.

«Абдулов для нас остался человеком, которого будут не вспоминать, а ПОМНИТЬ очень многие, — актер Эммануиль Виторган

Олександра Абдулова будуть не згадувати, а ПАМ’ЯТАТИ Олександра Абдулова будуть не згадувати, а ПАМ’ЯТАТИ

 

За матеріалами: РИА Новости, Lenta.ru, фото ИТАР-ТАСС


Другие статьи из этого раздела
  • Самый настоящий Мартин

    Смотрела в записи спектакль по пьесе МакДонаха пермского театра «У моста — Череп из Коннемары» в режиссуре Федотова, который, кстати, первым завез МакДонаха в Россию. Сегодня МакДонаха все обожают: короткометражка «Шестизарядник» получила Оскара, с его текстами носятся Европа, Америка и Россия, возникают театральные очаги МакДонофильства, тексты его читает с удовольствием даже массовый читатель, а не только режиссеры и завлиты, а последний фильм «В Брюгге», вышедший на экраны в январе этого года, стал культовым…
  • Обрано тексти до читань на  «Тиждень актуальної п’єси»

    Драматургічний фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» завершив відбірковий етап. П’єси українських драматургів приймалися з п’ятнадцятого липня до першого жовтня 2011-го року. На адресу фестивалю ukrainplay@gmail.com надійшло 147 оригінальних текстів українською та російською мовами. Фестиваль висловлює подяку авторам за те що надіслали свої тексти і підтвердили свою участь у проекті. Всі відібрані п’єси будуть викладені в рубриці УкрДрама журналу про театр в інтернеті Teatre.com.ua по завершенню фестивалю.
  • Зачем драматургам дети

    О театре, как методе социального анализа и борьбы и проекте «Class Act: Схід – Захід»
  • Завтрашний театр — театр молодых

    Проводимый в третий раз киевский международный фестиваль театральных школ «Вдохновение» выделяет то, что в нём угадываются основные направления, которые формируют портрет театра завтрашнего дня. Эта прогностическая функция также определяет его особое место в общем фестивальном контексте.
  • Владимир Панков и SounDrama

    Владимир Панков — московский актер, композитор, режиссер. С ранних лет занимался традиционной русской музыкой (фольком) в коллективе «Веретенце». На первом инструменте, рожке, его учил играть дед Егор, пастух из деревни Плехово в первой фольклорной экспедиции Панкова. Владимир остро чувствует связь с родной землей, трансформируя ее в самобытное театральное искусство. Вместе с возникшим в 2000 году «Пан-квартетом» писал музыку к спектаклям и кинофильмам. В 2003 году вместе со спектаклем «Красная нитка» А. Железцова в «Центре драматургии и режиссуры Рощина и Казанцева» родился новый жанр — личный почерк Панкова и его команды — SounDrama.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?