Небайдуже світло театру21 мая 2012

За лаштунками Молодого театру. Частина друга

Розмовляла з освітлювачем театру Валерієм Спекою

Анна Андрусенко, фото Євгенія Рахна

Вступ

Частина 1.

Частина 3.

Частина 4.

Частина 5.

Скільки років працюєте в „Молодому театрі?

Уже чотирнадцять років.

Чим раніше займалися?

На базарі трохи попрацював, тоді час був такий нестабільний.

А як ви потрапили в театр?

Спочатку я навчався в Київському політехнічному інституті, але кинув його і вирішив вступати в театральний на кінорежисуру. Було чотири марні спроби вступити на цю спеціальність. І я пішов у театр, аби подивитися на це збоку. Зрештою, я все-таки закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, але як організатор театральної справи.

Яким був ваш перший робочий день?

Я прийшов сюди звичайним монтувальником, чудові хлопці тоді були в монтувальному цеху. Колективу я не знав, а вони мене добре прийняли. Я вперше змонтував із ними декорації, а потім ми залишилися подивитися виставу. Тоді вистава мені не видалася цікавою, але сама атмосфера всередині колективу булла цікавою. І так з першого дня, чим далі, тим цікавіше мені стало працювати.

Валерій Спека — освітлювач «Молодого театру» Валерій Спека — освітлювач «Молодого театру»

Як змінювався з часом дух театру?

Дух колективу такий, що ми працюємо на продукт і на глядача, щоб вистава дійсно була хорошою, подобалася глядачу. Все-таки ми щось несемо людям. Це бажання, ставлення до своєї роботи присутнє в нашому колективі, і цим він мені подобається.

Протягом своїх 14 років роботи тут, я послаблень в цьому плані не пам’ятаю. Звичайно, різні неприємності бувають, але в цілому цей дух зберігається і міцнішає з часом.

Як змінювалася глядацька аудиторія з часом? Хто більше ходить до театру?

Цікаво те, що приходять люди всіх вікових категорій, і це приємно, багато молоді приходить, середнього віку люди. В нас немає такого, що ми, Молодий театр, тільки для молодих, і наше керівництво не ставить собі такої цілі, я думаю.

Коли після вистави артистам аплодують глядачі, чи не здається вам, що частина

цих оплесків — вам?

Аякже, я ж казав, що така атмосфера в колективі, коли кожен на своєму місці вносить в спільний продукт свої зусилля, знання, бажання, щоб це вийшло добре, правильно. Звичайно, ми розуміємо, що ми тут потрібні і частинка нашої майстерності входить в спільний продукт. І найголовніше це те, що, от мені тут подобається як художнику по освітленню, що в цьому театрі ми потрібні саме як художники, в нашому театрі працюють зі світлом, приділяють йому увагу, розуміють його важливість. Зараз я говорю тільки про світлове оформлення вистави, але так і по всім іншим компонентам.

Що для вас найскладніше в цій роботі?

Я про складності зараз не говорив би, я візьму альтернативу і скажу про те, що б я не хотів, щоб зі мною сталося. Я б не хотів збайдужіти до цього всього, я б не хотів, щоб мені це все стало нецікавим. Я хочу, щоб воно мене зачіпало.

З ким узгоджується постановка світла на нову виставу?

По-перше, існує режисер і художник вистави. І в даному випадку, якщо вже на мене переключитися, то по нашій частині ми працюємо втрьох. В принципі, включаються всі в цей процес. Я вже говорив, чому мені подобається саме в цьому колективі і театрі, тому що я потрібен тут і в нас постійно йде творчий діалог. Ми чуємо завдання, яке перед нами ставлять, звичайно, як художники по світлу щось пропонуємо своє і в процесі діалогу все це коригуємо.

Які курйозні випадки траплялися під час вашої праці?

Був один момент такий під час вистави «Московіада». Вже був фінал вистави, сцена, де головний герой виходить і читає вкінці монолог, і тут в нас комп’ютерний пульт почав перезавантажуватися і вся картинка потухла відповідно монолог відбувався в темноті. На роздуми було тільки декілька секунд, тож в кінці кінців ми увімкнули загальне світло і актор дочитав свої слова вже так. Глядачі всі встали і почали аплодувати…

І ще один випадок був. Поїхали ми в місто Суми на гастролі, грали «Дядю Ваню». І в другій половині першого акту були нічні сцени і в нас там по оформленню йдуть керасинові лампи. І от в місті взагалі зникає світло і всю другу частину першого акту, коли в нас нічні сцени, актори з цими лампами грали. Потім в антракті ми якісь підсвітлювачі включили, щоб зробити перестановку. Десь півгодини був антракт, бо ми не знали чи буде світло чи ні… І коли на другий акт відкривали завісу, то глядацький зал зустрічав всіх як героїв.


Другие статьи из этого раздела
  • Сара Кейн

    Сара Кейн ікона драматургійного аванграду, біль, злість, нерв. Британський драматург, найтрагічніша постать Англійської сцени, завершила життя самогубством 20 лютого 1999-го року. Прем’єру її першої п’єси «Підірваних» сприйняли дуже агресивно. Відкритий показ загалом розкритикували. Чарльз Спенсер, журналіст The Telegraph, обізвав п’єсу огидною, заявивши, що Кейн помилково вважає, епатаж та брутальність — всим, що драматургу потрібно.
  • «ЁЛКИ — 7»

    «Ёлки» в театре — это длительная пауза в репертуаре, которая начинается в День Святого Николая и длится вплоть до Старого Нового года. В это время театральные залы заполняются детской аудиторией, а сцены — Пиратами, Змеями Горынычами, Шоколадными Сырками и прочими персонажами. Для каждого актера «Елки» — это свой «праздник»: возможность пообщаться с детьми, заработать немного денег или сыграть неожиданный юмористический экспромт, пользуясь тем, что дети не искушены во взрослых шутках.
  • Європейський досвід або як робити хороший театр

    Уве Гьоссель: Якщо ви хочете робити театр таким, як він був 200 років тому, не варто писати на афішах, що ви робите авангардний театр, так як і 200 років тому
  • Політичні маніпуляції театральної ляльки

    Після кожної вистави учасники Bread and Puppet Theatre випікають хліб та роздають його перехожим. Це не благодійна акція, а одна із засад філософії дешевого мистецтва, яку пропагують Bread and Puppet. Маніфест Cheap Art Philosophy набрав розмаху у 1982 році, коли став відповіддю на комерційне мистецтво, на противагу якому актори Bread and Puppet Theatre вирішили створювати свої вуличні спектаклі, які були би доступні для кожного, незалежно від соціального статусу чи заробітку

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?