Таргани, діти та інші звірі10 октября 2013

Британська театральна компанія 1927 показала у Києві трагікомедію про революцію, що не відбувається

Текст Жені Олійник

Фото: прес-служба Британської ради в Україні, Christophe Raynaud de Lage

виставу «Звірі та діти захопили вулиці» придумали мультиплікатор Пол Баррітт та письменниця і режисерка Сюзан Андрейд. Вони об’єднали таланти і зусилля та змішали на сцені гру акторів з анімацією, додавши до цього естетику німого кіно та елементи кабаре. І у такий спосіб розповіли історію про суспільний переворот, що не трапився.

Дія вистави відбувається на Болоті — такій собі міській клоаці, що кишить тарганами, збоченцями, бомжами, проститутками та іншими маргіналами. До того ж, вночі на вулицях Болота бешкетують діти — за словами жителів, поводяться вони, мов «справжні звірі». Чи не єдина порядна людина у цій помийній ямі — це безіменний консьєрж, що відчайдушно ненавидить Болото і мріє поїхати звідти назавжди. Сім років він смиренно підмітає під’їзд, щоб заробити на квиток в одну сторону, і до потрібної суми лишаються лічені центи. Однак несподівано у його будинок заселяється прекрасна Агнес Івз із своєю анімованою донькою Іві. Агнес почула про малолітніх непослухів, що не дають спокою мешканцям Болота, і приїхала, щоб їх перевиховати, твердо переконана у тому, що усе, що потрібно дітям — це любов, турбота і вміння клеїти колажі.

Однак мер міста, до якого теж доходять скарги містян, має інший погляд на педагогіку. Він замикає дітей у психлікарні й годує їх транквілізаторами. З іншими бешкетниками туди потрапляє й Іві. Її рятує консьєрж і через це витрачає усі гроші, які збирав на заповітний квиток. Тим не менш, Агнес, зневірившись, покидає Болото.

«Звірі та діти захопили вулиці» — дуже стильна вистава. Усі її елементи — починаючи костюмами та білими обличчям героїв і закінчуючи анімацією — складають цілісну, дещо готичну візуальну композицію. Картинки Пола Баррітта витримані у коричневих і червоних тонах, що викликає асоціації з радянською символікою. До того ж, він використовує кириличний шрифт як латинку та поєднує різні текстури. Зображення нагадує аплікації і насичене різними деталями: вивіски комісійних крамниць і борделів, мухи, яких ганяє сусідка, ті самі таргани, які окупували будинок Агнес, і яких постійно і безрезультатно травить консьєрж. Тим не менш, анімація не перетягує на себе увагу і у той же час не перетворюється на декорацію. Усі герої вистави — намальовані та справжні — взаємодіють так, наче знаходяться в одному просторі та часі.

виставу грають усього троє акторок, у кожної з яких одразу декілька ролей. Таким чином у спектаклі з’являється ціла карусель епізодичних образів, що роблять його ще строкатішим. Окрім цього, велике значення у «Звірах і дітях» має текст. Сповнений дуже британського гумору, метафор і ліричних відступів, він стає таким самим важливим художнім засобом, як музика та анімація. Щоправда, батькам, які привели своїх дітлахів на виставу, наївно гадаючи, що це казка-мюзикл, доведеться пояснювати, що таке герпес та кристалічний метамфетамін.

«Звірі та діти» нагадує чудернацьку, вигадливо зроблену музичну скриньку із вельми гнітючою мелодією. Попри те, що вистава, як це властиво казкам, не називає імен, глядач відчуває, що на нього тицяють пальцем.

Адже у спектаклі набагато більше політики, ніж може здатися на перший погляд. Як справедливо зазначає акторка Елеанор Бучан, він універсальний. Всюди є та занедбана категорія суспільства, про яку йдеться у виставі. Це люди, що не можуть дати собі раду, що пристосувалися до злиднів, брудних вулиць, несмачної їжі і звикли, що з їхніх облич не сходить вираз гидливості і презирства. Діти у виставі — це нонконформісти у касті ізгоїв. Коли Зельда, дівчисько-хуліган, підбурює дітей повстати і піти до мера, їхні вимоги звучать просто: вони хочуть соціальних гарантій, гідної освіти та ігрову приставку. «Ми хочемо те, що ви там, нагорі, маєте!», — співає Зельда.

Але дітей присипляють, і Зельда промовляє слова, у які спершу ніяк не хотіла повірити: «Народжені на Болоті тут і помирають». А Агнес втрачає весь свій альтруїзм у пошуках доньки.

І нічого не змінюється, вічно невдоволена і вічно пасивна маса придушує голоси бунтарів, а зусилля доброчинців — відкидає і висміює. «Звірі та діти» жорстко критикує не лише владних світу цього, але й сам світ, що потонув у бюрократії, умовностях і байдужості. Агнес, шукаючи Іві, звертається за допомогою до кожного мешканця Болота, але її знову і знову переадресовують до когось іншого. Врешті-решт, сам Бог бере її за комір, підносить до очей, а потім вкидає назад у Болото.

Елеанор Бучан розповідає, що до України виставу «Звірі та діти захопили вулиці» грали у сімнадцяти країнах. Каже, що Іспанія закохалася у неї. У Данії спектакль представляв мер міста, і усім було трохи незручно. У Швейцарії «Звірів та дітей» організовували і дивилися банкіри — ніхто не сміявся, а дехто навіть вийшов з зали, пригадує Елеанор.

У спектаклі є «розвилка», де глядач може вибрати кінець: ідеалістичний або реалістичний. Актори кажуть, що раніше й справді грали той, котрий оберуть, але потім зрозуміли: публіка завжди хоче, щоб усе закінчувалося якнайкраще. Тож від ідеалістичного фіналу довелося відмовитися. Про те, як там розгортався сюжет, не розповідають. Мовляв, тоді ви будете думати, що так і сталося. А мораль «Звірів та дітей» якраз у тому, що доки дітей з усіх Боліт світу годуватимуть снодійним, щасливого кінця не буде.


Другие статьи из этого раздела
  • Почти как настоящие

    В канун Нового года в центре современного искусства им. Леся Курбаса в Киеве сыграли довольно интересную и неожиданную премьеру. И хотя воплощение на киевской сцене двух культовых женских фигур периода Третьего Рейха и Второй мировой ничего не предвещало, возможно, именно такое неожиданное появление «Марлени» ─ расшифровывающееся как Марлен Дитрих и Лени Рифеншталь ─ привлекло к центру Леся Курбаса театральную общественность, отвоевав ее у предпраздничной суеты
  • Серби для естетів

    Рідко коли український театр тішить витонченим інтелектуальним видовищем. І тому постановка «Професіонал» в театрі «Сузір’я» ─ непідробна радість і щастя. Вдвічі приємніше, що поставлена вона за однойменною п’єсою сучасного сербського драматурга Душана Ковачевича, чиї п’єси йдуть у всьому світові, а за його сценарієм був знятий фільм Еміра Кустуриці «Андеграунд». Актори, задіяні в спектаклі, теж особливий подарунок ─ андеграундні професіонали
  • Театр — смерть

    Мир «Гамлета» для Оскараса Коршуноваса — это мир театра, трагической клоунады. Жители датского королевского замка пребывают в тревожном сумраке сценической коробки, они лицедействуют, умея мимикрировать под любую роль в любых обстоятельствах и идя по жизни словно в пространстве игры, осознавая степень содеянного перед лицом кровавого финала, когда нечего и сказать, кроме «Дальше — тишина».
  • Боль мира

    В рамках фестиваля «Территория» 2 симфонических перформанса Кирилла Серебренникова «Богини из машин» и «Станция» В катакомбах «Винзавода». «Богини из машин» — современное публицистическое выражение боли и жестокости мира в греческих образах. «Станция» — пространственный 3D-стих. Бесконечно красивая поэзия о любви, возможной только на небесах, вне плотского и земного.
  • Курбас. Реконструкция

    В день рождения Леся Курбаса, 25 февраля, в киевском центре им. Леся Курбаса хореографический коллектив TanzLaboratorium показал свою постановку годичной давности, созданную ко дню расстрела режиссера ─ «Курбас. Реконструкция»

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?