Чорнобиль по-французьки21 апреля 2008

Текст Марисі Нікітюк

Фото Андрія Божка

Сергій Леонтієвич Массудов в «Театральному романі» Булгакова очевидно і просто вирішив питання написання п’єс: «Що бачиш — пиши, а чого не бачиш — писати не варто». Жіль Грануйє, французький автор і постановник опусу про Чорнобиль «Весна», який показали в Молодому театрі 18 квітня в межах Французької весни, пішов іншим шляхом. Він вирішив написати про те, що читав. Звісно, Булгаков мав на увазі не буквально бачене, а чіткість картинок в уяві автора, але братися за Чорнобильську тему європейцеві — це те саме, що слов’янину писати про Холокост. Жіль Грануйє наштовхнувся в інтернеті на повідомлення про туристичні поїздки в зону відчуження. І авторська фантазія розгулялася. Тема Чорнобиля як невичерпне джерело пекельних та ядерних метафор («оголений уран в безоднях саркофагу») і потужне натхнення для драматургії розбитих життів та перманентних страждань, надихнула його. Коротше, можна лише уявляти як збуджує уяву європейського автора багата на конфлікти тема Чорнобиля.

Жіль Грануйє Жіль Грануйє

Але в Прип’яті, Славутичі, в покинутих хатках в зоні відчуження живуть люди, там зелено, там тихо, там нема закону, і можливо, в фосфоритному свіченні місяця закинутими вулицями Чорнобиля і пробігають стада двоголових срібних антилоп, але навряд. А сама тема Чорнобиля, активно залайозана усілякими державними соціальними ініціативами, так і не була переосмисленою високохудожньо. До неї звертатися в мистецькому плані це вчорашній день, день кострубатих і надуманих Чорнобильських мадонн (поема Івана Драча) і обов’язкових публікацій в кожному ЗМІ на 26 квітня.

Але звідки це все знати Жілю Грануйє? Певна, що у Франції всі би розплакалися і забажали нашого якнайшвидшого вступу в Євросоюз. Але тут, у Києві, це смішна затягнута постановка, насичена всіма можливими стереотипами України, починаючи від теми і завершуючи постійним згадуванням героями Маркса, Енгельса, Леніна, Блохіна — за ідеєю автора це мало б надавати українського колориту. Один з конфліктів між пожежником, що 26 квітня напився і пропустив час смерті, Павлом і не зрозумілим персонажем Петром, який чомусь усім мститься, лежить в площині комунізм-капіталізм. Невже в Європі думають, що ми проклинаємо бізнесменів, орендодавців і тричі хрестимося проходячи повз Арена-сіті?

Павло (Жуліо Герреро) розповідає Петрові (Ів Брессіан) про пекельний кратор саркофагу. Вистава французькою мовою супроводжувалася титрами Павло (Жуліо Герреро) розповідає Петрові (Ів Брессіан) про пекельний кратор саркофагу. Вистава французькою мовою супроводжувалася титрами

Оскільки театральна система Франції діаметрально протилежна нашій, то дивитися їх вистави зазвичай цікаво. В них є єдиний державний театр — Комеді Францез, а все інше — це вільні театральні групи, що часто ставлять свої тексти, мало звертаючись до звичних класиків. Такою групою є і трупа відкриття минулорічного Авіньйонського фестивалю Жоеля Помра, і подібна компанія Premier Acte привозила минулого року в Київ в межах Французької весни симпатичну виставу «Макондо» за Маркесом. Щось незавершене є з точки зору драматургії в подібних спектаклях, вони зазвичай схожі на переповіданий однокласником сюжет книги з навчальної програми.

Так і у випадку з «Весною». Є Ольга (Валері Ларрок), яка є гідом у зону. Їй видалося вийти заміж за пожежника в Славутичі 26 квітня 1986-го року. Чоловік смертельно опромінився під час ліквідації, що не завадило через деякий час їм, у лікарні, треба розуміти, на його останньому подиху, зачати дитину. Ні, драматургія вистави радше може насмішити своєю недолугістю — якби Шекспір писав сценарії для мексиканських серіалів про маргіналів, могло вийти щось подібне. В сюжетній канві купи неточностей, нестиковок, які зрештою можна було б і виправдати, пославшись на радіацію, але навіть цього не робить режисер-автор.

Ольга (Валері Ларрок) всю виставу првозилася з зеленим салатом. Щось на кшталт: і в Чорнобилі ростуть квіти Ольга (Валері Ларрок) всю виставу првозилася з зеленим салатом. Щось на кшталт: і в Чорнобилі ростуть квіти

Акторів просто шкода, вони так відчайдушно намагаються оживити труп Чорнобильської саги. Там, де вони сидять за столом і розповідають про пиятику і весілля, життя більше, ніж там, де силкуються просльозитися з героїчних смертей своїх близьких під час ліквідації. Хоча у французів варто повчитися просто і зі смаком організовувати сценічний простір. Декорації зроблені за принципом колажу: по центру шмат зеленої трави для гольфу, кілька лакових стільців, стіл-тумба, він же згодом двері, і дощатий екран (як рекламні щитки з панельок), на якому зображується то Славутич і пропливають безтурботні хмарки, то саркофаг, з якого зриваються язики полум’я, то головна героїня Ольга. А внизу сцени сидить забутий музикант, що відтворює шуми на електрогітарі і контрабасі (шуміти, до речі, можна було чимось і по-скромніше).

Баба Таня (Ольга Нірод) і всі інші в день злополучного весілля, 26 квітня 1986 рік Баба Таня (Ольга Нірод) і всі інші в день злополучного весілля, 26 квітня 1986 рік

Можливо, завдячуючи масово примусовим творам і малюнкам по школах України в пам’ятний день, Чорнобиль ніколи і не буде переосмислений мистецьки. До сонму українських символів: Шевченка, рушників, Лесі Українки, пісень, вже давно приєднали і чорних лелек і чотирихвостих білочок. Туди можна відправити і «Весну» як підбірку стереотипів про Україну.

Дощатий екран з відеопроекціями розширював сценічний простір. Це Ольга в кафе фліртує з незнайомцем Дощатий екран з відеопроекціями розширював сценічний простір. Це Ольга в кафе фліртує з незнайомцем

Фредерік Дамані, дуже зосереджений музикант Фредерік Дамані, дуже зосереджений музикант


Другие статьи из этого раздела
  • Призрак Уайльда в ТЮЗе

    Мюзикл «Привид замку Кентервіль» поставлен, как утверждают создатели, по мотивам произведения О. Уайльда «Кентервильское привидение». От оригинала, впрочем, осталось немного: герои, место действия и несколько диалогов. Кроме того, история переместилась на тридцать лет вперед. Осовременивая сюжет, режиссер Артур Артименьев ввел в спектакль самолеты, радио, распылители на банках и прочие атрибуты нашего времени, призванные, очевидно, приблизить действие к зрителю театра, то есть — к среднестатистическому школьнику.
  • Не театр, но попытка документа

    Зарисовки о третьем фестивале «Документ»
  • Под чужую будку

    ДАХ поставил «Эдипа» про Украину
  • Игры Олигархов: Двойной прицел

    Политику и меценату Александру Прогнимаку пока высказываться — рано, ибо его совместное с режиссером Виталием Малаховым творение «Игры олигархов» — чудовищная помесь КВН-шаржей на тему отечественного телевидения, политической рекламы и бородатых анекдотов. И, что хуже всего, шарж поверхностный, неглубокий и достойный в свою очередь шаржей на самое себя
  • Неправдоподобие будущего

    После «Трансформеров», «Матрицы», 3-D технологий наблюдать за маломасштабным действием, где бегает несколько роботов-ходулистов и люди в костюмах из папье-маше не очень интересно. Ты ждешь от уличного представления чуда,  — а чуда не происходит. Вероятно, реальность будущего тяжело и дорого создать средствами уличного зрелищного театра. Ведь, по большому счету-то, должны летать машины над головами, вестись перестрелки лазерным оружием, а мега-мозг должен парить над площадью, нависая над нею своими липкими щупальцами.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?