«Доньки-матері». Світ навпаки28 апреля 2012

Текст Юлії Лучик


Постановка: «Доньки матері»

Режисер: Ігор Матієв

Прем’єра відбулася: липень 2009 року

Театр: Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені Панаса Саксаганського

Постановка взяла участь у І Всеукраїнському фестивалі молодої української режисури, що відкрився 25 квітня 2012 р. у Білій Церкві

«В театр всегда можно вернуться, а в жизнь — нет. Театр — это базар, и все мы в нём всего лишь товар«

Валентина — Каті, з п’єси «Доньки матері»

Невинна й стара гра дитинства, в котру бавляться маленькі дівчатка, у виставі молодого режисера Ігоря Матієва показана в абсолютно новому світлі. Це історія про двох жінок — представниць «найдавнішої професії», — яких забаганка клієнта зводить у одній квартирі, де вони повинні грати ролі „доньки-матері «.

Режисер назвав свою виставу дорослою комедією, але комедійною в ній є лише гра актрис, які замість життя показали доволі посередню інсценізацію детективної історії. Ні одна з артисток не відчула справжню трагедію свого персонажа. І розповідь про їхні персональні драми не зачепила за «живе». Тому слова героїнь: «Разрулим… нас же двое», варто сприймати з точністю до навпаки.

Ганна Кузьмінова, виконуючи роль «доньки», була награною, фальшивила. Її героїня Катя вийшла занадто розпусною навіть для ролі «нічного метелика». Роль «матері» дісталася Світлані Лановенко. Її героїня Валентина — зріла жінка, яка має доньку і досвід невдалого шлюбу. Актрисі вдалося загалом передати образ свого персонажа, однак іноді вона відверто перегравала. Кумедності додавало те, що вона часто плутала імена своєї справжньої дочки і нової «знайомої». Правда, потік афоризмів, що раз у раз лунав із її уст, так-сяк виправляв ситуацію.

Але по-справжньому постановку врятувало її оригінальне просторове вирішення: дія відбувалася у глядацькому залі, а глядачі розташувалися на сцені. За білою ширмою можна було побачити силуети героїв, які, то одягаються, то роздягаються, то вбивають свого «клієнта». Після останньої сцени вистава остаточно набула фарсових рис дешевої голлівудської історії…

Музична палітра спектаклю цілком вмістилася в застільний репертуар Сердючки, а закінчилася постановка оптимістичною «Все буде добре» Океану Ельзи. І справді, хочеться вірити, що у героїнь спектаклю все буде добре, чого не скажеш про саму виставу, де світ перевернувся: засудження стало співчуттям, смерть — життям, а жалюгідне виживання — новою історією, текст якої мають написати самі персонажі. Якою ж буде ця історія — вирішувати глядачу. Відомо тільки одне — винести вирок людині може кожен, а дослухати її історію до кінця — одиниці. Вистава вчить останньому, однак її глибока мораль захована під сімома замками авторської посередності, акторської закритості й режисерської невизначеності. Вона, як каже героїня Світлани Лановенко, «одинока, как потерянная мысль» …


Другие статьи из этого раздела
  • Еврейские часы

    Спектакль «Еврейские часы», поставленный Игорем Славинским по пьесе С. Киселева и А. Рушковского, является иллюстрацией к состоянию современной драмы в Украине. В пределах украинской действительности разворачивается многообещающая метафора «еврейских часов» (часы, которые отсчитывают время в обратном направлении).
  • «Учта»: під «теплим» знаком. Враження-образ

    «Нас покликали у зв’язку з річницею Василя Стуса і Леся Курбаса, за декілька тижнів нашому театрові виповниться двадцять років. Ця „Учта“ — наша присвята, наша вдячність» — Володимир Кучинський. «Учта» — під такою назвою в програмці було зарекомендоване релігійне хорове співання колективу львівського театру ім. Леся Курбаса. «Учта» це — «пошана», кому — сказано, навіщо — відчутно.
  • Милая Мила

    Меня лично никогда не интересовали женщины, живущие для любви, пребывающие в ожидании любви, плавающие в собственной сентиментальной патоке. В отличие от женщин думающих и создающих себя, меня не интересовали женственные судьбы просто женщин. Постановка об Эмили Дикинсон могла бы стать выражением приглушенной боли поэта, столкнувшегося с миром. Поэтессу Эмили Дикинсон сравнивали с Цветаевой, ставили вровень с Уолтом Уитменом, ее судьба ─ это судьба творца, а в постановке центральную роль сыграла женственность, что, вероятно, и обусловило слащавость спектакля
  • «Экспонаты»: Ничего лишнего

    Как послесловие ГогольFestа и в завершение проекта по созданию современной украинской драматургии ЛСД в ДАХе показали спектакль «Экспонаты» по пьесе Вячеслава Дурненкова. Эту совместную постановку Театра Док. и  «Центра драматургии, режиссуры Рощина и Казанцева» совершил молодой режиссер Алексей Жиряков. И сделал это, надо заметить, очень чисто, поставив современный текст без какой-либо претензии на режиссерское первенство в постановке.
  • Два в одному. «Едіп. Собача будка»

    Влад Троїцький поставив до цьогорічного Гогольфесту найсуперечливішу і найрадикальнішу виставу театру «ДАХ — Едіп. Собача будка». Два, фактично, різних спектаклі, розділені антрактом, демонструють діалектичну єдність жорсткої прямолінійності та вишуканої краси.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?