Селфі з маразмом15 декабря 2017

Текст Ірини Бойко

Фото надані прес-службою Молодого театру

«Якби Ви втратили пам’ять, але у Вас був вибір, що саме можна згадати, щоб Ви згадали? Ну, серйозно! Будь-які три епізоди з життя, події або будь-які три людини... Правда ж, відповідальний вибір? Кожен має своє найдорожче, що треба берегти і в жодному разі не забути. Щось таке, заради чого варто було прожити життя...» – з анотації до вистави

В Молодому театрі в Києві пішли на експеримент. Для створення нової вистави «Нагадай собі згадати» сюди був запрошений поважний режисер столичного ТЮГу і викладач курсу режисури в Університеті театру і кіно – Констянтин Дубінін. За основу постановки взяли п’єсу сучасного драматурга Олександра Володарського «Селфі зі склерозом». З акторським складом вигадали хитру забавку – літню жінку й її кавалерів доручили виконати мало не наймолодшим акторам в театрі – Анастасії Блажчук, Анатолю Фон-Філандрі, Ігорю Лагаю та іншим.

Здавалося б, усе чудово – планети співпали: досвідчений режисер, молоді, повні сил та енергії актори і сучасна драматургія, яка, в теорії, має виразно говорити з глядачем однією мовою, торкатись актуальних проблем суспільства. Але, на барабані, панове – сектор «нуль», бо дві години перегляду вас вводитимуть в транс мелодраматичною ностальгією, увесь час намазуючи нафталіном, ще й приспівуючи радянських пісень.

За сюжетом 90-річна бабця Майя Михайлівна (Анастасія Блажчук) кожного ранку прокидається у ліжку з молодим чоловіком. І уявіть собі, кожного ранку вона не пам’ятає, що цей хлопець її Склероз. Те, що Склероз (Анатоль Фон-Філандра) чомусь або з оголеним торсом або взагалі без штанів – одразу дивує, хоча треба ж було якось виправдати вікове обмеження +16. Все-таки, за новими звичками Молодого театру, публіку прийнято будь-що епатувати.

Отже, юна актриса Анастасія Блажчук в якості бабці – експериментуємо! От тільки здогадатись, що перед нами літня людина не так то й просто, бо все перевтілення пані Блажчук закінчується на дуже повільному пересуванні сценою та ще повільнішому темпі мовлення. Та вже як здогадались, то поринаємо у вир ліричних спогадів головної героїні. Крутячись, борсаючись, стрибаючи на ліжку, Майя Михайлівна починає згадувати. І з глибини сцени з’являються три чоловіки: друг дитинства Майї — Рома (Ігор Лагай), герой курортного роману за профспілковою путівкою – Арчіл (Артем Атаманюк) та секретар парткому целюлозного заводу – Веніамін Іонич (Роман Равицький). Тут, трохи відійдемо від курсу, режисеру знадобилося чимало «сучасних» театральних засобів, не обійшлося й без синього світла, дим-машин, словом, тільки сніг не падав. Так от, з’являються чоловіки мрій Майї Михайлівни у досить таки неочікуваній подобі, як персонажі-штампи у поганому анекдоті: єврей, грузин і росіянин. Перепрошуємо, якщо ви любите вульгарні жарти на національному ґрунті, але їх тут, здається, через край.

Технічно виставу побудовано за принципом «капуснику»: трохи поговорили, селфі зробили, на сцені з’являється перший номер нашого ностальгійного вечора – друг дитинства. Знову говоримо, щось з’ясовуємо і раптом в лезгинці вискакує грузин, ну і так далі. Цікава деталь: Склероз ревнує бабцю до усіх коханців, марно намагаючись відволікти стару від зустрічей з ними. Відволікає він вельми голосно і агресивно. Але чому фантасмагоричний персонаж, по суті, плід фантазії, поводить себе як ревнивий чоловік, питання відкрите. Проте, так веселіше, дарма що безглуздо – ми ж експериментуємо!

Та найбільш прикро в усій цій історії виглядає неприхована експлуатація драматургії життя. В одній із динамічних сцен, коли металеві решітчасті конструкції вже відтанцювати свій непримхливий танок із картинками проекції, в усю цю мелодраматично-анекдотичну історію раптом проникає війна. Проникає банально, через динаміки телевізору Майї Михайлівни. «На Донбасі загинуло троє військових» – і рухлива жінка забуває своїх коханих і невеличку сцену бідкається, що дожила до того моменту, коли Росія воює з Україною. Та вже в наступній сцені склеротичка забуває про почуте, і заводить своєї знов. Як забувають автори вистави про відповідальність за сказане зі сцени, і про те, що війна не може слугувати засобом спекуляції й, прости господи, такого примітивного «осучаснення» драматургії.

На жаль, нова драма й сучасна драматургія – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. П'єса «Селфі зі склерозом» навіть не намагалася говорити живою, щирою мовою вулиць. Виключно літературні лексичні конструкції, псевдо універсальна фабула, за вуха притягнуті деталі. Навіть рясна модернізація тексту за рахунок лексем «селфі» чи «круто» виявилася безсилою. А повертаючись до заявленого експерименту, зізнаємось, що напівоголений актор в образі Скрерозу, чи більше того, молода виконавиця 90-літньої бабці теж від новаторства так далеко, як український державний театр від Авіньйону. А от настрій вистави – тема ностальгії за романтикою юності й світлим радянським минулим узагалі «тягнуть команду униз». І останній режисерський штрих – фінальне селфі персонажів  виглядає як знущання над актуальним театром як таким. І залишається нам думати лише, що цей жорстокий експеримент, поставлено над глядачем. Мовляв, чи витримає?


Другие статьи из этого раздела
  • «Олений дом» и олений ум

    «Олений дом» — странное действие, вольно расположившееся на территории безвкусного аматерства. Подобный «сочинительский театр» широко представлен в Северной Европе: режиссер совместно с труппой создает текст на остросоциальную тему, а затем организовывает его в форму песенно-хореографического представления. При такой «творческой свободе» очень кстати приходится контемпорари, стиль, который обязывает танцора безукоризненно владеть своим телом, но часто прикрывает чистое профанство. Тексты для таких представлений являются зачастую чистым полетом произвольных ассоциаций и рефлексий постановщика-графомана.
  • Интеллектуальный пир и Мыльный Пузырь

    Если бы испанскому обольстителю Дон Жуану довелось узнать, что в третьем тысячелетии о нем напишет киевский драматург Андрей Миллер, надо думать, он бы счел возмездие от руки Командора чрезвычайно мягким. Все-таки у Дон Жуана при всех роковых его недостатках был вкус, стиль и честь, а у господина Миллера, пардон, одна литературная амбиция.
  • Опера на энтузиазме

    Зрелищная финальная версия «Кориолана» Влада Троицкого оказалась очередным черновиком
  • Фантасмагории чешского театра

    Пражская литературная школа наиболее известна в мире мрачной мистикой Франца Кафки, а также магической готикой Густафа Майринка. Одним из представителей этой условной группы был и чешский немец Иоганнес Урцидиль, менее известный русскоязычному читателю. Широкая популярность к Урцидилю как к поэту и новеллисту, автору коротких рассказов пришла в 1950-м году. Чехи, хорошо прочувствовав природу своего литературного наследия, а также мистический дух Праги, воплощают его в театре, основные черты которого: интеллектуальность, фантасмагория, примат темного сюрреалистического начала.
  • Далеко не совершенный Чарли

    Если на спектакле вы, запрокинув голову, с интересом изучаете золотистое мерцание пылинок в свете прожекторов, значит, со спектаклем однозначно что-то не так. Пылинки на постановке «Совершенный Чарли» в театре «Сузирья» были обворожительны, чего не скажешь о ней самой

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?