ЗАХОПИ МЕНІ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЮ16 декабря 2014

П’єса у трьох діях

Автор - Анастасия Косодій

 

ДІЮЧІ ОСОБИ:

Маша – журналістка

Привид Маші

Рома – активіст

Гєна – кримінальний авторитет, вважає себе бізнесменом

Дмитро – історик

Долінний – начальник міліції

Патаман – голова провладних козаків

Алік – підлеглий Гєни

Бабця – бабця Маші

Друга бабця

Третя бабця

Міла – журналістка

Тарас – активіст

Дівчина-медик

Губернатор Пєклушенко

Пєклушкі – запорізькі тітушки

Мітингарі

Міліція

АКТ І

Сцена І

 

Посеред авансцени, на стільці, сидить Маша.

Позаду неї запорізька ОДА. Там збираються мітингувальники (в їх числі – Міла, Тарас, Дмитро), вхід охороняють міліціянти.

Машу б’є озноб.

 

Міла: Скільки нас? Триста?

Дмитро: І трьохсот не буде.

Тарас: У фейсбуці збори дві години тому оголосили.

Дмитро: Чому тільки дві години?

Тарас: Не були певні, що взагалі можна збиратись.

Міла: Так і не можна.

 

Виходить Долінний.

 

Долінний: Расходімся, расходімся, гражданє, нє задєрживаємся… (Тарасу) Ето несанкціонований мітинг.

Тарас: Ви знаєте, що зараз на Майдані?

Долінний: Нє в моєй компєтєнціі.

Тарас: Людей калічать! Ні у що не ставлять!

 

Долінний знизує плечима. Пауза; всі стоять.

 

Долінний: Можете потім мої слова обжаловать у суді.

 

Всі невесело сміються.

Маша надягає пальто і шапку, піднімається – і заледве не налітає на Дмитра.

 

Маша: Привіт.

Дмитро: О, привіт.

 

Швидко обіймаються.

 

Маша: Що чути? Хтось ще прийде?

Дмитро: Не знаю. Воно ж як – з тих, хто зголосились у фейбуці, тільки половина насправді доходить. Або третина.

Маша: Інну теж не вмовив?

Дмитро: Та ну, де там.

Долінний: Расходімся, гражданє…

Дмитро (до Маші): Як Рома?

 

Маша знизує плечима.

 

Долінний: Гражданє…

Маша (до Дмитра): Я  твою статтю читала.

Дмитро: Да?

Маша: «Феномен козацтва в контексті сучасних політичних подій».

Дмитро: І як?

Маша: Ти класно зашифрував, що козаків ніхєра не лишилось. В контексті сучасних політичних подій.

Дмитро: В Запоріжжі.

Маша: Ну да, в Запоріжжі.

Дмитро: Взагалі вони є. В Києві я бачив. (підвищує голос) А тут – шаровари шовкові, лава на лаву, горілка, туристи, інша хуєта.

 

Повз них проходить Патаман.

Дмитро проводжає його поглядом, повним ненависті. Патаман підходить до Долінного і щось каже йому на вухо.

 

Маша: Це тобі робота в музеї козацтва так очі відкрила?

Дмитро: А?.. (все ще дивиться на Патамана) Ну музей добрий, чого. Шаблюки досі гострі. Так би взяти якусь і…

Тарас (читає з телефону): На Гагаріна бачили тітушок.

Міла: А на Україні?..

Тарас: Там ні.

Міла: Треба віходити.

Маша: Скільки бачили?

Тарас: Людей п’ятдесят.

Дмитро: Краще на камери подивіться.

Тарас, Міла: А?..

Дмитро: Камери. Он там. (вказує на камери спостереження) Куди їх розвернули?

Тарас: Я не бачу.

Міла: Я бачу. В інший бік.

Тарас: Блядь. Буде розгін.

 

Маша починає щось шукати в кишенях.

 

Міла: Та нє…

Дмитро: Маш. Маш, ти б може йшла додому. Прямо зараз?

Маша (не слухає його) : Телефон, курва, та куди він знову…

Дмитро: Візьми мій. (дає їй свій телефон)

Маша: Дякую. Так, як там… нуль дев’яносто вісім… (набирає номер і прикладає слухавку до вуха)

Тарас: Треба відводити людей. (залазить на стілець) Давайте організовуватись колоною! По чотири людини!

 

Люди повільно роблять, що він каже.

 

Дмитро (до Маші) : Ти батькам?..

Маша: Гєна, привіт. А що ти робиш, Гєна?

Тарас: Люди, давайте, швиденько…

Маша: Ти часом не на Гагаріна? В офісі. А хлопці твої, Гєн, не на Гагаріна зараз? Бо от яка справа…

Тарас: Організованою колоною рушаймо по Проспекту!

Маша: Алло! Ти чуєш? (дивиться на телефон) Обірвався зв’язок.

Дмитро: Або він кинув слухавку.

Маша (віддає телефон): Він ніколи не кидає слухавку.

Дмитро: Руку свою давай. Ми організованою колоною рушаємо по Проспекту.

 

Маша робить, як сказано.

Тарас бере стілець догори дригом і разом з ним іде в складі колони.

 

Маша: А камери нормально стоять, між іншим.

Дмитро: Га?

 

Маша вказує на камери.

 

Маша: Може передумали.

Дмитро: До наступних зустрічей на нашому каналі.

Міла: Слава Україні!

Мітингарі: Героям Слава!

(повторюється тричі)

Тарас: Запоріжжя!

Мітингарі: Це Європа!

(повторюється тричі)

Міла: Україна –

Мітингарі: Понад усе!

(повторюється тричі)

Мітингарі ідуть зі сцени.

На сцену виходять Гєна, Алік і Пєклушкі.

 

Гєна (до Аліка) : Ти казав, це справжній айфон.

Алів: Я казав?

Гєна: Алік!

Алік: А в чому проблема?

Гєна: Він зламався нахуй!

Пєклушка: Начальнік, а нам заплатят?

Гєна: Заплатят. (до Аліка) Мені як дзвонити зараз? От зараз мені терміново треба подзвонити. Як?

Пєклушка: А біть кого-нібудь будєм, начальнік?

Гєна: Будєм. (до Аліка) За п’ять тисяч ти мені купуєш якусь хуйню…

Алік: Можете з мого подзвонити, Гєннадій Михайлович.

Пєклушка: Ну там колона йде, ми за нею тоді?

Гєна: За нею… ні! Чекай. Балончики з фарбою є?

Пєклушка: Ну є.

Гєна: Ідете до Дзержинського… ні, до Вічного Вогню, і обписуєте там все «Героям Слава» і теде. Ясно?

Пєклушка: Ясно. А коли заплатят?

Гєна: Алік знає. (до Аліка) Давай свій телефон.

 

Алік зажурено віддає.

Гєна іде зі сцени з двома телефонами, намагаючись на ходу переставити сімку.

Пєклушкі обступають Аліка.

Алік: Ну… пішли?

Пєклушка: Пішли, начальник.

 

Сцена ІІ

 

Маша повертається додому. За столом сидить її Бабця, п’ючи чай і дивлячись новини «Інтера» (екран на сцені транслює їх).

 

Бабця: Ти дуже багато цукру кладеш у чай, Машо. Зуби випадуть.

Маша: Нові вставлю.

Бабця (збільшує звук телевізору): На твою зарплатню вставиш.

Телевізор: Таким образом, корреспондент газеты «Вести» расследовал исчезновение киевских девушек легкого поведения. Оказалось, все они на данный момент находятся на Майдане Независимости.

Врачи прогнозируют резкое повышение венерических заболеваний в нашей революционной столице.

Маша: Це що за інтершум?

Бабця: Тут правда.

Маша: Який я тобі канал говорила дивитись? П’ятий?

Бабця: Він мені не подобається.

Маша: Чим?

 

Бабця знизує плечима.

 

Телевізор: И в Киеве продолжаются столкновения между ультра-правыми активистами и подразделениями МВД. Основное место действия – начало улицы Грушевского. «Пятачок» возле стадиона «Динамо». Там работает наш корреспондент, Евгений Оноприенко. Евгений, что происходит сейчас на подступах к правительственному кварталу?

Євгєній: Вот вы сейчас слышали этот взрыв наверняка. Серьезное противостояние началось два часа назад. До этого мы дежурили около часа. Весь этот час было тихо. Но потом взрывы стали звучать буквально один за одним. Вы можете видеть, как активисты бегут в сторону баррикад, что-то бросают.  Или Коктейль Молотова, или какую-то гранату.

Натовп (обступає кореспондента): Брех-ня! Брех-ня! Брех-ня!

Євгєній: Они говорят…

Натовп: Брехня!

Євгєній: Они утверждают, что…

Натовп: Брехня!

Євгєній: Они утверждают, что гранаты люди не бросали. Но в ответ им летели, действительно, со стороны правоохранителей гранаты…

Натовп: Летят постоянно!

Євгєній: И летят постоянно…

 

Бабця (вимикає телевізор): Бандерівці!

 

Маша сміється.

Бабця іде з кімнати.

Маша сідає за свій ноутбук. Перевіряє мобільний, який до цього часу лежав на столі.

 

Маша: Три пропущені виклики від Гєни… іди нахуй, Гєна. (набирає інший номер) Алло. У вас там вайфай нормальний? Можеш зараз вийти в скайп? Так, чекаю.

 

Через деякий час на екрані позаду Маші з’являється обличчя Роми. Позад нього інтер’єр намету.

 

Рома: Салют.

Маша: Привіт.

Рома: Гарно виглядаєш.

Маша: Дякую. Вайфай у вас потужний, круто.

Рома: Це комплімент у відповідь?

Маша: Ні. Ти трохи… (торкається свого правого плеча) прикопчений.

Рома (оглядає праве плече, на якому куртка, дійсно, згоріла): А, то так. Коктейлем облився.

Маша: Ти коктейлі Молотова кидаєш?!

Рома: Та лише раз. Не переживай.

 

Маша закриває долонями обличчя.

 

Рома: Це справді цікаво. Розумієш, неправильне співвідношення бензину і мастила. Чи вони тільки бензин ллють, не знаю. Рідина не в’язка, тому часом виливається, коли нахиляєш, щоб кинути… Словом, так я себе і прикоптив.

 

Телефон Маші знов починає вібрувати.

 

Маша: Нахуй, Гєна… (скидає виклик)

Рома: Гєна?

Маша: Коли ти повертаєшся додому?

Рома: Ну…

Маша: У Запоріжжя. (Пауза) Чудово.

Рома: Пробач. Ти знаєш, я дуже боюся.

Маша: Гєна тобі нічого не зробить.

Рома: Та не його. Просто… коли немає спротиву злу – це гірше, ніж коктейлі.

Маша: В Запоріжжі немає спротиву?

Рома: Який міг би себе захистити. Так. Не дратуйся, я ж сам такий – був такий, сподіваюсь. Наскільки це химерно, коли тут ти – такий само переляканий, - вже біжиш не від них, а на зустріч їм. Дивись, Маш, нас навіть ще не розігнали - може, все-таки переможемо? Га?

Маша: Це не смішно.

Рома: Звісно не смішно. Тим паче, Гєна дійсно ще авторитет на районі.

Маша: Ми справді маємо зараз говорити про Гєну?

Рома: Боже збав. (Пауза) Приїзди сюди.

Маша: Я працюю.

Рома: Можеш на вихідні.

Маша: Не можу.

Рома:  Хоча б на день.

Маша: Рома…

Рома (після паузи): Ну тоді доброї тобі ночі.

 

Рома відключається.

Маша зі злістю закриває ноутбук.

Затемнення.

 

Сцена ІІІ

 

В центрі сцени на дерев’яному стільці сидить чоловік. На голові у нього чорний мішок.

Входить Рома: в камуфляжному одязі й касці. Зупиняється перед ним і деякий час мовчки дивиться. Потім знімає мішок.

Це Гєна.

 

Рома: Хто на тебе це надів?

Гєна: Хтось з твоїх людей.

Рома: І що, не міг зняти? Руки ж не зв’язані.

Гєна: Я…не був певний, що маю право.

Рома: Ну та, звісно.

 

Рома сідає за стіл.

 

Рома: Уважно тебе слухаю.

Гєна: Так. Дякую, Рома. Я маю тобі зізнатись.

Рома: А генпрокуратурі коли?

Гєна: Потім.

Рома: Ага.

Гєна: Ти можеш сам обрати термін.

Рома: Я оберу.

Гєна: Сьогодні, чи завтра, через тиждень…

Рома: Ясно!

Гєна: Ясно. (Пауза) Я вампір.

 

Рома знімає каску, кладе її на стіл перед собою. Довго мовчить.

 

Рома: Ти розумієш, що я зараз не налаштований жартувати?

Гєна: Я не жартую.

Рома: Що я – і не тільки я, - зараз вкурвлений настільки, що справді можу тебе вбити? Розумієш це, Гєно? Ти у нас бізнесмен, маєш чуйку. То я питаю – розумієш?

Гєна: Так.

Рома: Чудово. Повтори ще раз, в чому хочеш мені зізнатись.

Гєна: Я - вампір.

 

Рома піднімається, підходить до Гєна і кілька разів б’є того по обличчю. Гєна на чинить спротиву.

 

Рома: Повтори ще раз, в чому хочеш зізнатись.

Гєна: Я – вампір… i я її вбив.

 

Рома хапає Гєну під лікоть і саджає за стіл. Дає йому папір і ручку.

 

Рома: Сідай і пиши. Я, Геннадій Михайлович такий-то… вбив Марію Вікторівну Наливайченко. Двадцять третього лютого 2014 року. О двадцять першій годині вечора, на перехресті проспекту Леніна і… якоїсь там вулиці, викинув її тіло на проїжджу частину…

Гєна: Вислухай мене спочатку.

Рома: Ні. Жодного слова від тебе більше чути не хочу.

Гєна: Ти маєш…

 

Рома знов хапає Гєну і пересаджує його на стілець посеред сцени.

 

Рома: Добре. Буде по-твоєму. На місці сиди!

 

Рома знаходить шматок мотузки і прив’язує нею Гєну до стільця.

 

Рома: Зараз я піду покличу мєнтів. І ти все їм розповіси. Про те, що ти кровопивця. Про те, що ти Машу вбив. І в Київ з цим приїхав.

Гєна: Ні. Ні! Рома, будь ласка, не приводь їх сюди. Ти маєш вислухати. Маєш вислухати!

 

Рома іде.

Позаду сцени проходять мітингарі. Димлять покришки.

 

Мітингарі: Разом – сила! Зека – геть! Слава Україні – Героям Слава!

 

Гєну б’є озноб.

Згори спускається Привид Маші (бажано вдягнути її у білу сукню). Сідає на підлогу поряд з Гєною.

 

Маша: Привіт.

Гєна: Привіт.

Маша: Ми в Києві?

Гєна: Так, Машо. Ми в Києві.

Маша: Оп-па. (Пауза) Це в тебе профілактика? Я чула, так роблять. Рагрузачний день…

Гєна: Машо, іди.

Маша: Кілька діб поголодувати…

Гєна: Машо, будь ласка, іди! Ти мучиш мене. (Пауза) Я кохав тебе. Виглядало, мабуть, відразливо. Мабуть, ти багато страждала.

Маша (підводиться) : А потім…

Гєна: Потім.

Маша: Коли я достатньо настраждалась…

Гєна: Я тебе вбив.

Маша: Саме так.

 

На сукні Маші розпливається кривава пляма.

 

Маша: Ти в порядку?

 

Гєна глитає слину, не відводячи погляду від крові на її сукні.

Маша підходить ближче до нього.

 

Маша: О, це ромчині вузли. Я їх завжди впізнаю. Рома прив’язав тебе тут, да?

Гєна: Да.

Маша: Як у нього настрій останнім часом?

Гєна: Не знаю.

Маша: Ну то давай почекаєм його. З ним же ще й друзі твої мають прийти, наскільки я розумію.

Гєна: Я сподіваюсь, ні.

Маша (нахиляється і обіймає Гєну за шию): Не переживай. Ти вбив мене, але не випив жодної краплі моєї крові. Ти чистий. І я допоможу тобі залишатися чистим. Така моя незавершена справа. (Пауза) Або, моя незавершена справа – мучити тебе.

 

Гєна нахиляється вперед і притискається обличчям до живота Маші – саме там, де найбільше крові.

Позаду сцени знов проходять Мітингарі.

 

Мітингарі: Ре-во-люція! Ре-во-люція! Слава героям – смерть ворогам!

 

Затемнення.

 

Сцена IV

 

За столом сидять три бабці, розливають одна одній чай.

 

Друга бабця: Яйця подорожалі.

Третя бабця: На Малому ринку?

Друга бабця: Та.

Третя бабця: Проживем без яєць.

Друга бабця: Скільки нам ще лишилось…

Бабця: Років триста.

Друга бабця: П’ятсот.

Третя бабця: Важко планувати в такі часи.

Бабця, Третя бабця: Так, так.

 

Пауза.

 

Друга бабця: Де Маша?

Третя бабця: Бачить сни.

Друга бабця: Про що?

Бабця: Як обирає каску в магазині касок. Біля Хрещатика. Як приміряє каски в магазині касок. Біля Хрещатика. І жодна не підходить їй, жодна не годиться.

Третя бабця: Тоді вона йде на Майдан з непокритою головою.

Бабця: До клятих бандерівців. До Ромки.

Третя бабця, Друга бабця: Так, так.

 

Пауза.

 

Бабця: А тепер вона прокинулась.

Друга бабця: Скажи, що багато цукру в чай кладе.

 

Входить Маша.

 

 

Бабця: Багато цукру кладеш в чай, Машо. Зуби випадуть.

Маша (здивовано оглядає їх): Десь я це же чула. Добрий ранок.

 

Маша сонно насипає собі чай.

 

Бабця: На роботу?

Маша: Ну а куди ж.

Бабця: Постійно працюєш.

Друга бабця: Так і помреш на роботі.

Третя бабця: Ні, не там.

Бабця: Не там.

Маша: …дякую за передбачення.

 

Пауза.

 

Бабця: Гєна телефонував. Хтів тебе бачити.

Маша: Хай хоче далі.

Бабця: Я сказала, щоб о дев’ятій заїхав.

Маша: Це ж майже зараз. Нащо?

Друга бабця: Поспілкуєтесь.

Третя бабця: До роботи підвезе. Заощадиш гроші на проїзді.

Бабця: Вдягнись тільки краще.

Маша: Блядь.

Друга бабця: Гєна – хороший мужчина.

Третя бабця: Надьожний.

Бабця: Багатий.

Маша: Ви б може в село поїхали? На дачу? Усі разом?

Бабця: Зимою?

Маша: На кілька місяців.

Бабця: Виростили онучку…

 

Входить Гєна. Бабці мовчки виходять.

 

Гєна: Привіт.

Маша: Ага, привіт.

 

Пауза.

 

Гєна: Ти дзвонила вчора.

Маша: Дзвонила.

Гєна: Потім я дзвонив.

Маша: Не бачила.

Гєна: Ти скинула виклик.

Маша: Це телефон глючить.

Гєна: А більш геніальні відмазки є?

Маша (зітхає): Мені було страшно. Ясно? Запанікувала і подзвонила тобі. Це вже минулось, нема чого обговорювати. Закрита тема.

Гєна: Я казав тобі не ходити на ці мітинги. Я тебе просив.

Маша: Правда? Ну от тепер я тебе попрошу – скажи, для чого ти вербуєш хлопців? Їх там уже під двісті має бути, для чого?

Гєна: Нічого особливого. Самооборона. Охороняють Антимайдан.

Маша: Брехло.

Гєна: Чого брехло?

Маша: Того, що їх вчора бачили біля ОДА, коли там не було Антимайдану.

Гєна: ОДА вони теж охороняють.

Маша: Більш геніальні відмазки є?

Гєна: В чому ти мене звинувачуєш? Це протизаконно – вербувати людей?

Маша: Прогресивний бізнесмен вербує пєклушек охороняти Майдан і ОДА. Я вже бачу заголовок на першій шпальті.

Гєна: Так більше нема кому від ідіотів захищати. Я тебе тисячу разів інструктував з приводу Майдану…

Маша: Прогресивний бізнесмен інструктує з приводу Майдану.

Гєна: …ти тільки писок кривила.

 

Маша кривить писок.

 

Гєна: Цікаво що ти скажеш, коли тобі його розквасять.

Маша: Класна розмова.

Гєна: Ти це смішним вважаєш?

Маша: Я? Смішним?

Гєна: І досі…

Маша: Гєна… 

Гєна: …вважаєш я тупий. Демократичні ідеали, да? Революція, нахуй? Дев’ять років тому вже було видно, чим це закінчиться. Безробіття, розруха і піздєц. Так воно і було. Інтелектуальний гігант Рома поїхав на заробітки в Італію, і заробив там виразку шлунку. Ти заробила місце на запорізькій газетці, і дві тисячі гривень на місяць. Бабця твоя заробила покрадений шифєр на дачі. Зараз все повторюється.

Маша: Гєна, заткайся.

Гєна: Все повторюється. Кожні дев’ять років подавай революцію, ніхєра собі живьом. Собачка біжала, хвостиком махала, начінай сначала.

Маша (після паузи): Рома мені якось розповідав…

Гєна: Рома!

Маша: … як він стояв на Майдані, коли там співали гімн. Мільйон людей, оте перше грудневе Віче. Усі стоять і співають гімн. Сила звуку така, що вода у калюжах тремтить. (Пауза) Пам’ятаєш, як ти сам казав у дві тисячі четвертому?

Гєна: Багато чого я тоді казав.

Маша: Кожна людина важить. Якщо не я, то хто?

Гєна: Класна агітка. Можна твій чай допити? (пробує чай у чашці, кривиться)

Маша: Часом дуже хочеться перестати боятись. Це таке, знаєш… прекрасне відчуття.

Гєна: Я б на твоєму місці не поспішав до нього звикати.

 

Гєна йде.

 

Сцена V

 

Темна сцена. Позаду відсвічує кривавим екран.

Посеред сцени три бабці. Перед ними великий казан.

 

Бабця: Яйця подорожалі.

(розбиває і виливає в казанок яйця, шкаралупу також викидає туди)

Друга бабця: Цукру в чай Маша забагато кладе.

(кидає цукор)

Третя бабця: Зуби випадуть.

(кидає зуби)

Над казанком піднімається пар. Бабця гріють у ньому руки.

 

Зліва від них висвітлюється Долінний, Патаман і Гєна.

 

Долінний: Я тебе просив все нормально зробить.

Гєна: Ну…

Долінний:  Нормально, бля! Це ж просто, нє? Пару написів «Слава Україні» перед вічним вогнем, на Дзержинському теж можна. Чорно-червоний прапор на нього почепіть.

Гєна: Червоно-чорний…

Долінний: А вони навіть не дійшли! Не дійшли, бля!

Гєна: Алік мав довести.

 

Долінний киває Патаману. Той кілька разів б’є Гєну в живіт.

Долінний з Патаманом йдуть. Гєна лежить на підлозі, зігнувшись від болю.

 

З іншого боку сцени освітлюється Дмитро. Перед ним музейна тумба з козацькими шаблями.

Дмитро бере одну з них.

 

Дмитро: Шаблюки досі гострі. Так би р-раз! (рубає шаблею повітря)

 

Затемнення.

Через глядацький зал ідуть Пєклушкі разом з Аліком.

 

Пєклушкі: Начальнік, начальнік, а кагда заплатять?

Алік: А ви щось зробили, щоб вам платити?

Пєклушкі: Ну начальнік, нє гані.

 

Пєклушкі зникають за кулісами. Алік зупиняється на сцені, задивившись на казан. Гєна підводиться; вони з Аліком водночас, з різних кінців сцени, наближаються до казана.

 

Алік: Хто ви такі?

Друга бабця (Аліку): Відьми.

Гєна: Там що, зуби?..

Третя бабця (Гєні): Забагато цукру в чай кладе.

Бабця: Ти перемазаний кров’ю. Кров – це добре.

Гєна: Добре… То я стану бізнесменом? Паднімусь па жізні?

Бабці (вказують на Аліка): Він стане бізнесменом. Ти піднімешся.

Гєна: Нє понял. Це як?
Бабці: Він стане бізнесменом! Ти піднімешся!

 

Гєна зі злістю перекидає казан. Бабці зникають.

Нагорі піднімаються Мітингарі і співають гімн України.

 

Фінал першого акту.

 

АКТ ІІ

Сцена І

 

На сцені місток, схожий на міст над Інститутською; посередині встановлений мікрофон.

До мікрофона виходить Мітингувальник.

 

Мітингувальник:

Я хотел сам себе устроить

евромайдан, но рассыпались

мысли их не собрать в чемодан.

Осталось спать глядя на руины

моей метафизической Украины…[1]

 

В Мітингувальника стріляє снайпер. Він висне, витягнувши руки, на поруччях мосту.

Кров Мітингувальника капає вниз до кінця акту. Його фігура також освітлена.

 

Сцена внизу освітлюється: це телевізійна студія.

Міла і Патаман всаджуються один навпроти одного, прикріплюють мікрофони.

 

Міла: Краще під піджаком щоб дріт не було видно…

 

Патаман закріпляє мікрофон, як вона каже.

 

Мітингувальник (згори): Поговоріть в мікрофон.

Патаман: Раз-два-трі… щось капає, не чуєте? (піднімає голову вгору)

Міла: Не чую. Раз-два-три-чотири-п’ять. Все нормально?

Мітингувальник: Все нормально. Ефір за хвилину.

Патаман: Мені на потилицю щось…

Міла: Ви б не крутились, будь ласка. А то мікрофон злетить.

Патаман: Ізвінітє. (Пауза) Трохи нервую.

Міла: Питання ж до вас дійшли?

Патаман: Дійшли.

Міла: Ну, значить все буде добре. Так, оператор показує – десять секунд до ефіру.

Патаман: Хвилину пам’яті ніяку не робите?

Міла: Ні.

Патаман: Харашо.

 

Починається прямий ефір.

 

Міла (у камеру): Вітаю наших телеглядачів. Сьогодні, двадцять другого січня, у «Запоріжжі Вечірньому» ми говоримо про символ нашого міста, його, можливо, найбільший історичний здобуток – запорізьке козацтво.

Співбесідником виступає Олександр Патаман, очільник козацької громади. Добрий вечір, пане Олександре.

Патаман: Добрий.

Міла: Давайте одразу з неприємного питання. Останнім часом у запорізького козацтва такий собі ідеологічний розкол – хто підтримує владу, хто не підтримує. Я права?

Патаман: Ну якщо ви з неприємного питання, пані Міла, то да, отвєчу: розколу як такого немає, абсолютна більшість підтримала цей курс, так само як і попередні ініціативи.

Міла: Ви маєте на увазі…

Патаман: Геїв, да. В смислі, анти-геїв. Ми себе й раніше позиціонували як нейтральна щодо політики організація, а в ці буремні часи вважаємо, що найкращий курс - це підтримувати офіційну владу.

Міла: Коли вже зайшла мова, спитаю: анти-гейська ініціатива отримає якесь продовження?

Патаман: Я не думаю. Ми вже ж не йдемо у Гейро… в смисле, Європу. (проводить рукою по потилиці) Ні, точно щось капає.

Міла: Певно, тимчасові технічні незручності. Пане Олександр, ви й інші представники козацтва були помічені на мітингах Антимайдану.

Патаман: Та, ми приходимо. (дивиться вгору)

Міла: І щось там робите?

Патаман: Стоїмо, спостерігаємо.

Міла: А якщо виникне конфліктна ситуація? Ви ж слідкуєте за розвитком подій у Києві.

Патаман: Ну, можемо втрутитись в принципі. Ми хлопці сильні, козаки…

Міла: Будете битись?

 

Кров капає Патаману на обличчя.

 

Патаман: Та що ж… (проводить рукою по обличчю, помічає кров) Це що, провокація?!

Міла: Перепрошую, пане Олександр, я не дуже розумію, в чому річ…

Патаман (простягає до неї долоню) : Кров! Тут кров!

Міла: Нема ніякої крові.

Патаман: Ось!

Міла: Я прошу вибачення у наших глядачів…

 

Патаман вибігає зі студії, на ходу зриваючи мікрофон.

 

Міла: Як я казала на початку програми: в запорізького козацтва існує нині певний ідеологічний розкол…

 

Сцена змінюється.

Декорації студії прибирають, оператори знімають камери зі штативів, Міла вдягає пуховик, бере великий мікрофон. На сцену виходять Мітингувальники.

Це площа перед запорізькою ОДА, день.

 

Міла (у камеру, стендап): Сьогодні, двадцять шостого січня, ми знаходимось на площі перед запорізькою облдержадміністрацією. Останній місяць Запоріжжя збирає небачені за кількістю мітинги, однак цей, здається, вже перевершив попередні здобутки. За нашими підрахунками, на площі від десяти до дванадцяти тисяч людей. Настрої нервові: Україною нині котиться захоплення облдержадміністрацій, і навіть запорізькі мітингувальники, зазвичай мирні, здається, налаштовані рішуче. Лідери Майдану вимагають відставки міського голови Олександра Сіна та губернатора області Олександра Пеклушенко. Останній має вийти до мітингувальників.

 

Міла й оператори розходяться по площі.

 

Мітингувальники: Банду – геть! Банду – геть! Запоріжжя – це Європа!

 

Виходить Губернатор Пєклушенко.

 

Мітингувальники: Ганьба! Ганьба! Ганьба!

 

Губернатор Пєклушенко: Тут один молодой человек требует, чтобы я встал на колени. Так вот в его возрасте я работал на шахте и не перед кем на колени вставать не привык. Хотите убивайте меня, но кровопролития не допущу! Заявление об уходе не напишу… тот из губернаторов, кто пишет в такое трудное для страны время, предатель и подонок! С Партией регионов не уйду, умру с партийным билетом!

Мітингувальники: Не проблема! Помирай!

 

Губернатор Пєклушенко повертається в будівлю ОДА. Один з операторів іде за ним.

 

Міла продовжує інтерв’ю з Тарасом, яке почалося поза глядацькою увагою.

 

Міла: Чим, на твою думку, можна пояснити все, що відбувається сьогодні?

Тарас: Пояснити це все можна дуже просто, двома алегоріями. Перша – пружину не можна стискати постійно, настане час, коли вона буде рвать пальці й вона випрямиться. А по-друге, можна процитувати Данте. Він сказав, що найпекельніші місця у пеклі залишились для тих, хто не має власної, позиції, хто не визначився.

В людях прокинулося відчуття власної гідності і власної незалежності. Тому вони виходять. Не за політику, люди виходять, щоб бути незалежними. От зараз насправді той час, коли кожен може показати, наскільки ти незалежний. Позиція омлету зараз нікого не влаштовує. Омлет – це коли ти заткнувся і чекаєш, поки тебе з’їдять. Люди не чекають.

Міла: А якщо доведеться ще два місяці стояти?

Тарас: Я думаю не доведеться.

 

В цей час мітингувальники йдуть на штурм. Міліція кидає в них світлошумові гранати, пускає газ. В вікна ОДА визирають тітушки. Мітингувальники кидають в них каміння.

Сценою ходять (окремо) Патаман і Гєна.

 

Тарас відходить у  лівий бік авансцени.

Люди на площі притягують бочки, в яких розпалюють багаття. Освітлення над ними згасає кінцево приблизно в середині наступного монологу.

 

Тарас: Я почав активно постити все, що відбувається, на свою сторінку у фейсбуку після того, як мені подзвонили і сказали, що камера, яка знаходиться на поштамті, розвернулась в інший бік. Тоді я писав з інтенсивністю в п’ять-десять хвилин все, що відбувається. Вийшли ми на площу… ми були і в кінотеатрі «Байда», який потім зачистили… ми вийшли в той момент, коли зникли тітушки у вікнах облдержадміністрації і міліція почала шикуватися. Тоді перша група міліціянтів вибігла. Їх було чоловік вісімдесят і вони живим ланцюгом роз’єднали Майдан на дві частини. І з обох боків почалася зачистка.

Били людей всіх. І жінок. Спочатку не добивали, але це була перша група зачистки. Друга група, коли ми повернулися, вони просто брутально стрибали вже обома ногами на голові людини. Ми це все бачили.

За ними бігли тітушки з білими пов’язками. Вони були з кийками якимись, з арматурою, з палицями. І вони вже добивали людей, і кого могли відловити, ловили й у дворах. Було багато дзвінків. Дехто дзвонив мені, і писав і просив, щоб я повідомив людей, щоб вони не викликали таксі по району. Насправді зараз вже є інформація, що це було заготовлено, що це були не таксисти, а заздалегідь приготовлені тітушки, які просто були оснащені шашечками таксі.

Те ж саме, інформація була про п’яту лікарню, про травматологію. Хоча офіційно там нікого нікуди не передавали, ні в які органи… не хочу називати їх «правоохоронні». Але, втім, ми знаємо офіційну позицію губернатора, який говорить – попри всі відеодокази, - що нікого не було в приміщенні. І позицію міської міліції, що не було силового розгону. Головне, що люди не зламалися, люди не бояться, і ці всі варварські методи на них не діють. Цих людей не можна зламати.

 

Тарас йде зі сцени. Затемнення.

Коли сцена знов освітлюється, в центрі її на стільці сидить Маша. Її трясе.

Дзвонить мобільний.

 

Маша (у слухавку): Так! Боже, я… я зараз.

 

Маша відкриває ноутбук, встановлює його собі на колінах.

Позаду неї на екрані з’являється зображення Рома.

 

Рома: Привіт. Сьогодні доведеться дуже швидко, так що…

Маша: Та, швидко! Я завтра куплю квитки.

Рома: Які квитки?

Маша: У Київ.

Рома: Ти ж не збиралась.

Маша: Тепер зібралась.

Рома:  Машо…

Маша: У нас був розгін!
Рома: Як?

Маша: Розгін! Проспект перекрили, мєнти з тітушками, добивали до м’яса, а тих, хто встиг на таксі сісти, таксисти одразу в райвідділок везли. Всіх, хто димом від бочок пах. Дмитро сильно побитий.

Рома: Ти там була?!

Маша: Встигла втекти. Дворами.

Рома: Машо…

Маша: Завтра приїду. Ні, післязавтра. На вечірній потяг сяду – у нас же тільки такі ходять? І вранці у Києві.

Рома (після паузи): Добре. Чекаю на тебе.

Маша: Добре.

Рома: Бувай.

 

Маша йде зі сцени разом з ноутбуком.

Двоє чоловіків у камуфляжній формі вводять Гєну з мішком на голові, прив’язують до стільця. Входять Рома та Долінний у формі міліціонера.

 

Рома (до Долінного): Він вам зізнатись має багато у чому. Самі розберетесь?

Долінний: Ви поспішаєте?

Рома: Просто не хочу дивитись.

Долінний: Ясно.

 

Рома виходить, чоловіки у камуфляжній формі разом з ним.

 

Долінний (дивиться вгору): Кап-кап… дах протікає…

 

Долінний знімає з Гєни мішок.

 

Долінний: Привіт.

Гєна: Ні…

Долінний: Давно не бачились. А де здивоване обличчя? Долінний? Андрюша Долінний? Ви мене і в Києві знайшли?

Гєна: Рома!

Долінний: Рома вийшов. А у вас дах протікає. Помітив? Давай тебе трохи пересунемо.

 

Пересуває Гєну так, щоб кров крапала на нього.

 

Гєна: Я не хочу! Не хочу!

 

Входить Дівчина-медик.

 

Дівчина-медик: Перепрошую. Може мені чимось допомогти?
Гєна: Не хочу!

Долінний (дівчині) : Він не хоче.

Дівчина-медик: Чого не хоче?

Долінний: Пити.

Дівчина-медик: Ліки?

Долінний: Ну так, ліки. Вітаміни.

Дівчина-медик (схиляється до Гєни): Шановний. Це не боляче зовсім. Я можу вам навіть кілька різних на вибір запропонувати.

Долінний: Я думаю, він вже вибрав.

 

Долінний кусає Дівчину-медика у шию, валить її на підлогу. Дівчина кричить.

Гєна намагається розв’язати руки, щоб завадити цьому. Коли у нього не виходить, закриває очі.

 

Гєна: Це сон… це просто сон… такі галюцинації, абстинентний синдром… коли відмовляєшся від крові…

 

Долінний піднімається. Витирає губи від крові, потім розв’язує Гєну.

 

Гєна: Що ти робиш?!
Долінний: Відновлюю баланс сил у всесвіті.

 

Долінний штовхає Гєну вперед, той падає на коліна перед Дівчиною-медиком. Вона ще дихає.

 

Гєна: Мені шкода, мені дуже шкода… (до Долінного) Я не такий, як ти! Я цього робити не буду!

Долінний (сміється) : Ламаєшся, як пєчєньє, Гєна.

Гєна: Мені дуже шкода…

Долінний (до дівчини): Насправді ні.

 

На ар’єрсцені освітлюється ліжко, до якого Маша підводить Дмитра.

Дмитро сильно побитий, Маша підтримує його за лікоть.

 

Маша: Сідай, да. Я зараз антисептик якийсь принесу… і телефон Інни мені нагадай.

Дмитро: Не дзвони Інні.

Маша: А?

Дмитро (хилиться на ліжко): Інні не дзвони.

Маша: Ти здурів? Вона ж хвилюється зараз як не знаю хто.

Дмитро: Вона захоче приїхати. Побачить мене. Я не хочу, щоб вона мене бачила.

Маша (сідає на підлогу перед ліжком, витирає обличчя Дмитра): Ти не так вже й страшно побитий.

Дмитро: Дружина… не має… бачити козаченька хворим…

Маша: Ти здурів. (Пауза) Добре. Я подзвоню… напишу їй смс. Скажу що ти у друзів, не знаю в яких. І що з тобою все добре… більш-менш.

Дмитро зголошується і засинає.

 

Маша надсилає смс.

Потім хилить голову на ліжко і також засинає.

Гєна підповзає до неї, незграбно обнімає і так завмирає

 

Рома (голос): Машо, я тут подумав. Може, тобі не варто їхати? Тут просто пекло. Війна. Вбивають без розбору. І це жахливо. Людей у що не ставлять.

Залишся вдома, Машо. Хтось має залишитись.

 

Фінал другого акту.

 

АКТ ІІІ

Сцена І

 

Перед завісою виходить Алік.

Він вдягнений у фрак, у руках у нього багато речей з українською символікою.

 

Алік: Пані та панове! Гражданє і гражданки! Акція! Фінальний розпродаж! Все, що потрібно мати кожному патріоту України!

 

Алік сідає на край сцени, розкладає сувеніри біля себе.

 

Алік: Ось шапка з тризубом. Зручна, тепла. Кажуть, захищає від снайперських куль. Ось жовта чашечка з синьо ложечкою. Ось лєнточка у державних кольорах – ну, лента за лентою, да? Купуйте, пане. Всього десять гривень. Скину до семи. Купуйте, за безцінь віддаю.

Бруківка з Грушевського. Особисто бачив, як від неї каска беркутівця трєснула. Гільза мисливська, нас такими спецпризовці розганяли. Граната світлошумова, ще навіть не використана! Беріть, пані, в хазяйствє прігадіца. Сто гривень – і беріть. Га?

(піднімається)

А для гостей століци – екскурсія! Ось тут він впав, ага. Йшов з фанерним таким щитом, ну від чого такий захистить, а потім впав – і не рухається. Кажуть, снайпери. Кажуть, з готелю «Україна». Звідти стріляли.

А кстаті – номери в готелі «Україна» потрібні? Вам, пане? Вам, пані? Ну я ж бачу, що потрібні. Зі знижкою, та?

 

Алік збирає сувеніри, зіскакує з ними зі сцени, і ще деякий час набридає глядачам своїми пропозиціями.

Завіса розсувається.

Кухня Маші.

Три Бабці сидять за столом. Як і в першому акті, п’ють чай.

 

Бабця: Капуста подорожала.

Друга бабця: Буряк теж.

Третя бабця: Борщу не звариш.

Бабця: На супікє поживьом.

Друга бабця: Скільки нам ще лишилось.

Бабця: Років триста.

Друга бабця: П`ятсот.

Третя бабця: Важко планувати в такі часи.

Бабця, Друга бабця: Так, так.

 

Пауза.

 

Друга бабця: Де Маша?

Бабця: Бачить сни.

Третя бабця: І вмирає у снах.

Бабця: Обіймає гранатою відірвану ногу. Затуляє долонею вибите око.

Третя бабця: Дурня, звісно. Посттра…

Бабця:… вматичний…

Друга бабця: …синдром.

Третя бабця: Шок.

Бабця: Багато вчора побачила.

Друга бабця: Тому й ввижаються смерті.

Третя бабця: Неправильні смерті.

Бабця: Помре вона по-іншому, звісно.

Друга бабця, Третя бабця: Так, так.

 

Пауза.

Бабці насипають собі кожна по п’ять ложок цукру в чашки.

Входить Маша.

 

Маша: Я вас десь уже бачила.

Бабця: Забагато цукру у…

Маша: Чай кладу. Зуби випадуть. Пам’ятаю.

 

Бабці задоволено кивають.

 

Маша: Ви тут двадцять чотири години на добу сидите?

Бабця: Гєна телефонував. Хтів тебе бачити.

Маша: Блядь, ні.

Бабця: Я сказала, щоб о дев’ятій заїхав.

Маша: Ти вже це казала. Позавчора. Нащо ти все повторюєш?

Друга бабця: Гєна – хороший мужчина.

Третя бабця: Надьожний.

Бабця: Багатий.

Маша: Ви знущаєтесь наді мною? Який нахуй Гєна? Який нахуй цукор?! Вчора Майдан розігнали під ОДА – вся площа в крові була перемазана, який нахуй надьожний і хороший мужчина?! Ви, блядь, хоч би вийшли звідси, хоч би блядь подивились своїми очима!

 

Пауза.

Бабці продовжують спокійно пити чай.

 

Маша: До м’яса! Господи, серйозно, ви мене чуєте взагалі?! Якомусь діду око вибило гранатою, хлопцеві ногу розірвало… І ця сволота Гєна – це ж він координатор тітушок, він їх винаймав!

Я жити тут більше не можу, це не моє місто взагалі, в моєму місті такого статися не могло. Його об коліно переламали вчора! Хоч би до Києва поїхати, але ж там Рома чуйний – «тут просто пекло, війна, не їдь». Я уже в пеклі, ти як не розумієш: це навіть гірше пекло, бо навіть боротись неможливо. Ну та і як боротись, я ж дівчинка, я маю вдома сидіти, рушники вишивати, дві тисячі в місяць заробляти. Чекати, поки в Києві злочинну владу Рома повалить.

Я так не можу більше, я не можу, скажіть йому – я не хочу, щоб він приходив, я боюся його, я його вб’ю, або він мене вб’є, не важливо, хай не приходить…

 

Маша сідає на підлогу, ридаючи.

Заходить Гєна.

Бабці мовчки піднімаються і виходять.

 

Гєна: Тебе поранили? Потрібна медична допомога? Я маю зв’язки у п’ятій лікарні, можуть організувати лікування. (Пауза) Маша?

Маша: Організувати лікування. Цікаво. Без мєнтів? За ноги мене у райвідділок не потягнуть?

Гєна: Ні.

Маша: А інших тягнули. Ти особисто - скількох?

Гєна: Це має якесь значення?

Маша: Правильно, стидатися не треба.

Гєна: Мені нема чого стидатися.

 

Гєна куштує чай, полишений на столі. Кривиться.

 

Гєна: Я казав, чим це закінчиться.

Маша: Це не закінчилось.

Гєна: Від крові площу відмили. По-моєму, всьо.

 

Пауза.

 

Гєна: Поїдеш до Роми у Київ? Чи може він сказав тобі, щоб сиділа вдома? О, я вгадав. Але можна ж поїхати і без його дозволу. Подивитися, як він там живе в палатці. З ким. Раптом вже коханку завів.

 

Маша сміється; підводиться.

 

Гєна: Ти кульгаєш на ліву ногу. Серйозно. Дай я…

Маша: Не чіпай мене!

 

Пауза.

Гена зупиняється перед Машою.

 

Маша: Господи! Вали звідси, Гєна, зараз же. Йди нахуй звідси!

Гєна: В тебе істерика, чи що…

Маша: Зараз же!

Гєна: Ідіотка нещасна.

Маша: Вали, а то…

Гєна: Що ти зробиш? (Пауза) Ну? Що ти зробиш? Що ти взагалі тепер мені можеш зробити?

 

Гєна хапає Машу за плечі.

 

Гєна: Поки ти робила кар’єру, поки Рома робив грошові перекази з Італії, я робив – знаєш що?

Маша: Рекет?

Гєна: Висновки. Невже дев’ять років – замало, щоб зробити висновки? «Це не закінчилось» - для більшості й не починалось! Подивись на цих блядських ветеранів, в яких ти береш інтерв’ю, на дисидентів! Згадують, як сусіда розкуркулили у 30х – і хочуть назад в СРСР! Сидять десять років за опозиційний віршик – і мріють про цензуру, бо без неї не можуть писати! Люди жили й живуть з цим, і будуть жити.

Ти не бачиш, де висновок з цього? Справді не бачиш? «Хто вбиває дракона, стає драконом».

Маша: Або менеджером піклушок.

 

Маша звільняється від рук Гєни.

 

Гєна: Ти правда сильно кульгаєш.

Маша: Це мило.

Гєна: Кульгання?

Маша: Те, як ти хвилюєшся. Так по-пацанському зворушливо.

Гєна: По-пацанському? Цікаво, а Рома…

Маша: Рома – чудова людина. Ти – забув свою совість на сидінні в маршрутці, в 2005-му.

 

Пауза.

 

Маша: Коли ти підеш?

Гєна: Коли скажеш.

 

Маша відкриває двері, і мовчки киває Гєні на вихід, притримуючи їх.

Гєна виходить.

Маша йде зі сцені через двері з протилежного боку.

Гєна повертається з обличчям, вимазаним кров’ю, сідає на стілець.

 

Гєна: Доможіть! Рома! Будь ласка!..

 

Входить Рома.

 

Гєна: Я знов когось вбив.

Рома: Ти з місця навіть не рушив. Це мої вузли (вказує на зв’язані руки Гєни), не сплутаю.

Гена: Але ж кров!

Рома: Нема ніякої крові.

Гена: Все обличчя у ній!

Рома: Ні.

Гена: Той мєнт – це був Долінний. Він також вампір. Вбив тут дівчину. А потім прийшла Маша. Вона жива була, чуєш? Не знаю, як це можливо…

Рома: Досить цієї хуєти.

 

Рома втомлено сідає за стіл, пробує пити чай, але йому не смакує.

 

Рома: Ти вбив її, бо мав можливість. А зараз сидиш на цьому стільці, бо я дуже добрий, і не хочу, щоб жінка, яку я кохав, померла дарма. Зрозуміло? Якщо ти знов почнеш розповідати про її привід – будь-що в цьому стилі, - чесне слово, я тебе вб’ю.

Гєна: Може, краще вбити прямо зараз?

 

Рома кладе голову на руки.

 

Гєна: Так складно повірити, що існують привиди? Або що я – вампір?

Рома: Що ти вампір – не складно. Це елементарний асоціативний ряд. Але не додавай Машу у свій парад надприродного. Вона померла. Ти її вбив.

Гєна: Вона хотіла с тобою поговорити. Перший час. (Пауза) Я не дуже тому радів, але намагався, принаймні. Привиди не затримуються тут без особливих причин. Вона вважає, що її особлива причина затриматись – це…

Рома: Любов до мене?

Гєна: Ні.

Рома: Любов до тебе?

Гєна: Вона має допомогти мені.

Рома: Чудово.

Гєна: Вона вважає, що після неї я не вбивав людей.

Рома: Але це неправда.

Гєна: Неправда.

Рома: І коли ти плануєш їй сказати? (Пауза) Ти чув моє питання. Коли ти плануєш сказати уявній Маші в своїй голові, що після неї вбивав людей? Гєна!

Гєна: Ніколи, мабуть.

Рома: Ніколи?

Гєна: Це вдруге її вб’є.

Рома: Павтарєніє мать учєнія?

Гєна: Так. Я її вбив. Хочеш сказати ще раз? Раптом я забув.

 

Пауза.

 

Рома: Чим я можу тобі допомогти?

Гєна: Поговори з нею хоч раз. Розкажи про свій настрій, вона дуже хотіла…

Рома: Тобі. Не їй. Чим я можу домогти тобі?

 

Пауза.

 

Гєна: Не послаблюй мотузки. Не вір мені, я буду брехати…

Рома: І кричати, та, я знаю.

Гєна: Не залишай мене тут, будь ласка.

Рома (зітхає): Не залишу. В нас типу спільний біль… і так далі.

Гєна: Дякую.

 

Затемнення.

 

Сцена ІІ

 

Музей козацтва.

Дмитро (все ще побитий) переносить кілька важких експонатів, що завдає йому відчутний біль. Маша намагається йому допомогти, Дмитро жестами відмовляє їй.

 

Маша: Тобі треба в лікарню. Чуєш? Хоча б до терапевта.

Дмитро: Терапевт мені райвідділок випише.

Маша: Та як він знатиме? Скажеш, на районі побився. Не написано ж на тобі та активна громадська позиція.

Дмитро: Слід від гранати зато записаний.

Маша: Де?

 

Дмитро показує.

 

Маша: Ой…

Дмитро: Ага. Краще вдома лікуватись. (Пауза, з сарказмом) Україна – це Європа.

Маша: Європа. (Пауза) Що Інна сказала?

Дмитро: Нічого. Я з тестем посварився, вона на мене навіть не дивиться.

Маша: Через активну громадську позицію, я сподіваюсь? Посварився?

Дмитро: Через статтю. Ну, «Феномен козацтва в контексті сучасних політичних подій».

Маша: Він що… критикував?

Дмитро: Він сказав, що зрозумів, що козаків ніхєра не лишилось. А якщо їх ніхєра не лишилось – якого я в музеї роблю? Знайди нормальну роботу, Дімачка, ходи до нас на фірму, аудитором будеш, давай, п’ять тисяч в місяць, станеш як сир в маслі кататись.

Маша: Ну, я б не сказала, що прямо в маслі за ті п’ять тисяч…

Дмитро (бере в руки шаблю) : В тебе ніколи не виникало бажання взять і порубать їх всіх?

Маша: Декотрих.

Дмитро: Декотрих. Ага.

 

Екран позаду запалюється червоним. Грає козацький марш.

Дмитро займає бойову позу з шаблею.

На сцену виходить Патаман, так само з шаблею.

Маша непомітно зникає.

 

Дмитро (перекрикуючи марш): Гой ти воріженьку! Не здолати тобі сили козацької, волі не здолати, вкраїнської долі!

Патаман: Дімачка! Йди до нас на фірму!

 

Йде бій.

 

Дмитро: Не втяти тобі моєї голівоньки, людоїде! Не відняти перемоги в козаченька запорозького!

Патаман: Аудитором! П’ять тисяч в місяць!

 

Йде бій.

Дмитро близький до перемоги.

 

Дмитро: Ось так з кожним буде, хто до правди, до волі святої лапи простягає!

Патаман: Як сир в маслі …

 

Дмитро перерізає Патаману горло.

Витягає його за ноги зі сцени.

Гєна вибігає на сцену так, ніби його виштовхнули. З жахом і голодом дивиться на залиту кров’ю підлогу. З іншого боку на сцену виштовхують Машу. Маша дивиться на кров, на Гєну, робить висновки.

 

Гєна: Це не те, що ти думаєш…

Маша: Як різниця що я думаю.

Гєна: Ні. Чекай. Потім ти скажеш «вже не відмитись, Гєна». Потім – «я особисто докладу зусиль».

Маша: Вже не відмитись, Гєна.

Гєна: Потім я тебе вб’ю. В’бю. Тобто… знову?!

Маша: Я особисто докладу зусиль.

Гєна: Знову?!

Маша: Не відмитись…

Гєна: Послухай! Я вхоплю тебе за шию, кину на підлогу. Ти піднімешся, я зроблю це ще раз. У тебе вже буде розбита голова. Потім я знайду якийсь шмат арматури… (озирається) десь він має бути… і вдарю вже нею. Потім покладу твоє тіло в машину. Викину на перехресті проспекту Перемоги і… якоїсь там вулиці. Куплю квиток на Київ.

Маша: Київ…

Гєна: В столицю!

Маша: Він подумав, може мені краще не їхати. Там просто пекло. Війна. Вбивають без розбору…

Гєна: Але я не зможу вдруге! Це знущання!

Маша: …і це жахливо.

Гєна: Так. Давай краще ти.

Маша (здригається, прокидаючись): Але ж так не можна.

Гєна: Я думаю, можна.

(Пауза)

Маша: Як тебе вбити?

Гєна: Осиновим кілком найкраще.

Маша: Бачиш тут осини?

Гєна: Ні. Ще можна голову відрізати.

 

В першому ряді глядацької зали встають Бабці, віддають Маші ніж.

 

Гєна: Це ж просто ідея була. Він не тупий? Не хотілося б…

 

Маша хапає Гєну за шию і починає методично перерізати йому горло.

На місток над сценою виходить Рома.

 

Рома: Привіт, Маш. Ти шарф знайшла?

Маша (у простір): Знайшла, Рома.

Рома: Молодець. Заморозки обіцяють, хоча зима майже скінчилась.

Маша: Я знаю.

Рома: Весь тиждень холодний, мабуть.

Маша: І наступний також.

Рома: Ну то приїзди в Київ. Все скінчилось.

 

Маша зупиняється.

 

Маша (до Гєни): Скінчилось?

Гєна (хрипить, захлинаючись власною кров’ю): Так.

 

Маша підводить очі вгору, дивлячись на Рому.

 

Гєна: Мені дуже боляче.

Маша: В Київ може тільки один, чи…

Гєна: Мені дуже боляче, Машо.

Маша: Давай тоді разом.

 

Маша тягне Гєну на місток.

 

Маша (до Роми): Чим? Чим все скінчилось?

Рома: Ми перемогли.

Гєна: Можна мені знеболювального?

 

Внизу на сцену виходить Алік, Долінний і Пєклушкі. Разом встановлюють намети для агітації, роздають глядачам георгіївські стрічки і російські триколори.

Затемнення.

 

ФІНАЛ


Другие статьи из этого раздела
  • «Я ХОЧУ ЖЕНИТЬСЯ» Татьяны ГОЦАК

    Действующие лица намеренно детально не представлены автором. По ее задумке воображение читателя само должно подсказать, как выглядят ЛГ

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?